Глава 11. Ідеї Сарвешварананди Джи

Ганг завжди тече вперед. Вона говорить так багато тим, хто вміє слухати. Людина теж іде вперед. Гори дивляться на море, а море – на безкрайній космос. Усі ніби чогось чекають. Повітря жадає руху, рух прагне усвідомленості, свідомість потребує допомоги природи.

Ганг тече з гір Гархвала, через долину Вьяса, ліс Нандан Ван, а потім через долину Тапован. По дорозі вона вбирає в себе інші річки й струмки. Гори, річки, струмки, дерева і рослини в джунглях – всі вони зробили Ганг провідником своїх ідей.  Сарвешварананда, схилившись до річки, завжди щось у неї питав, і річка завжди щось відповідала йому. Це відбувалося то в Гомуксі, то в Ганготрі. В Уттаракаші він зустрівся з Нараяном Свамі, у якого зовсім зіпсувався зір. Він каявся у своїх минулих вчинках. І тоді Сарвешварананда сказав, що за допомогою божественного Гангу він знову отримає дар зору. Нараян Свамі провів в Уттаракаші, на березі Гангу, близько місяця і справді прозрів. На той час Сарвешварананда був уже далеко, в місці злиття Бхілангани та Бхагіратхі.

Він сидів на березі річки та спостерігав за божественною грою, у всьому бачачи появи Бога. І тоді він зустрів того, хто досяг відчуженості, Свамі Рамтіртха. У цьому відлюднику він побачив йога, який знаходиться на надзвичайно високому рівні духовного розвитку. Сарвешварананда поділився з ним своїми роздумами про йогу.

Сарвешварананду можна зустріти неподалік Гархвала. Йому подобається мандрувати. Зазвичай він не заходить до міст, а йде берегами річок і каналів. Найбільше часу він проводить у печері, яка знаходиться недалеко від злиття річок Бхілангани та Бхагіратхі, якщо йти берегом Бхілангани. Тепер його можна зустріти також у Гомуксі,  Таповані, Тунганатсі, Рупкунді та долині Піндарі. Однак зараз він намагається не траплятися людям на очі. І навіть якщо його хтось побачив, то пізнати в ньому великого йога нелегко. Раніше він майже не носив одягу, а зараз він зовсім від нього відмовився. Він може миттєво переміститися в будь-який куточок Гімалаїв. На березі річки Бхілангани у Свамі Рамтіртха є старий будинок. І саме в цьому будинку знаходиться вхід до печери. Сарвешварананда часто таємно мешкає в цій печері, і багато його учнів роблять те ж саме, отримуючи настанови від Сарвешварананди Джи.  Сарвешварананда Джи навчився у священного Гангу такої премудрості: йди вперед, не звертаючи уваги на перешкоди та не давати згаснути негасимому світлу.

Саме так можна побудувати новий світ. Адже мантра Гаятрі призначена для всіх.  І вона несе в собі насіння протистояння, бо будь-яка революційна формула така. Сьогодні ця мантра подолала всі перешкоди, всі кастові бар'єри та обмеження, і стала доступною для всіх. Адже божественний порядок не передбачає жодних відмінностей за кольором шкіри, кастою, національністю та соціальним статусом. І Сарвешварананда завжди намагається надихнути людей жити в ім'я блага всіх живих істот. І Ачарья Шрірам Шарма докладає всіх зусиль до того, щоб ці завіти втілилися у життя. Ці завіти спрямовані на викорінення рабства і захист гуманізму. 

В сучасній Індії ми бачимо безліч релігійних і громадських організацій, які всі свої сили спрямовують на звеличення власного лідерства. Такі організації не можуть протриматися довго. І історії Гітлера, Сталіна чи Муссоліні – тому приклад. Тому ті великі махатми, які мешкають у Гімалаях, не намагаються надати своїм ідеям закінчену форму. Вони завжди закликають людину до звільнення, і тому їхня мова ллється вільним потоком. Вони часто висловлюють свої ідеї через людей, які перебувають у миру. Однак трапляється, що людина чи політичний діяч, який є виразником ідей якоїсь просвітленої душі, обмежується тим, що споруджує на честь свого ідейного натхненника пам'ятник, називає його ім'ям організацію, а потім повністю присвячує свої сили посиленню власного культу. І це стосується всіх сфер життя: і до політиків, і до релігійних діячів. Всі потребують поклоніння, всім потрібна влада над країною. Саме тому наше суспільство настільки корумповане.

Ми повинні задуматися про те, що в ім'я прогресу та розвитку, втрачаємо свою свободу. Я хочу закликати всіх людей мислити вільно, і не залежати ні від кого у своїх вчинках. Не слухайте закликів, які закликають замислитися про благо однієї конкретної людини або конкретної громади. Слухайте тих, хто дбає про благо всього людства. 

А тих людей, які закликають до сепаратизму, до поклоніння ідолам у людській подобі, необхідно усунути від влади якнайшвидше. Адже якщо ви погодитеся з їхньою владою сьогодні, то завтра вони візьмуть вас у рабство. Саме ці ідеї висловлює Сарвешварананда Джи, який сидить на березі річки Бхілангани та споглядає її стрімкий потік. Він каже: “Навіть людину, яка чудово бачить, можна назвати сліпою. Хіба люди не бачать, що політичні лідери та гуру від релігії не приховують своїх намірів зробити їх своїми рабами? А якщо вони й бачать, що їх збираються поневолити, то чому роблять як і раніше? Чи довго може існувати суспільство, засноване на таких принципах? Чому люди не навчаються у річок, які вбираючи в себе бруд усього світу, проте залишаються чистими та вільними? У всіх рік одна мета, всі вони прагнуть до моря, по дорозі зливаючись одна з одною. Ніхто з них не боїться втратити свою індивідуальність, зникнути, але при цьому вони продовжують своє існування, навіть після того, як розчиняться в інших водах. Гімалаї дали їм вічне натхнення текти вперед. І вся природа: і Сонце, і Місяць, і Земля, і море допомагають їм у цій шляхетній меті. Чому ж людина не може взяти з них приклад? Вона не бачить своєї істинної природи, і женеться за світом. А світ щоразу її обманює.”

Саме це і відбувається з різними релігійними організаціями, які вже давно стали подібними до живих трупів. Вони зробили духовність матеріальною, закували свідомість в кайдани. Всі пориви духу загрузають у нескінченних потоках нікому не потрібних слів.

Організація чогось – це вже прив'язка. Подібно до того, як свідомість залежить від тілесної організації, так і людина, заснувавши якесь товариство, стає від нього залежним. Їй доводиться підкорятися законам цього товариства, спрямовувати свої зусилля на його розвиток. І ось вже наближені починають робити бога з засновника цього товариства. Про яку духовність тут може йтися? Різні організації є показником слабкості людини, яка створює їх, щоб її ідеї підкріплювалися все новими та новими словами. І якщо сьогодні ми хочемо зайняти гідне місце в сучасному світі, то спочатку маємо повернутися до витоків і усвідомити свою сутність, і вже потім дивитися на інші країни. Адже духовність – це не спосіб організації суспільства, це – саме життя, яке пов'язане з Богом, яке містить в собі всю світобудову. Тому релігія не повинна бути привілеєм якоїсь певної групи. Вона повинна вчити людину життя.

Людина повинна прийти до такого виду духовності, яка не була б винятковим правом якоїсь однієї країни, касти, громади чи нації. Цей вид духовності має бути благотворним для всього людства, повинен подолати всі границі. Саме така релігія може стати джерелом натхнення для людей, тварин, птахів та всіх живих істот. Але ситуація в сучасному світі прямо протилежна. Люди змінюють закони на власний розсуд, намагаються нав'язати іншим власну думку. Сьогоднішня Індія, замість того, щоб служити іншим народам маяком духовності, перетворилася на джерело проблем.

В Індії необхідно змінити всю існуючу систему, і особливо – систему освіти. Наша країна, яка завжди вважалася батьківщиною духовності, перетворилася і на арену боротьби протиборчих сил. На словах ми намагаємося покінчити з кастовою дискримінацією, але чи є хоч одна сфера життя, на яку не впливали б кастові та національні відмінності? Навіть система управління у нас повністю запозичена, в ній немає нічого індійського. Згадаймо, що наша цивілізація зароджувалась у злитті різних культур. Проте сьогодні не залишилося нічого справжнього: люди висловлюють ідеї, запозичені в інших, або сліпо наслідують те, що відбувається в інших країнах. Ніхто і не задумується про внутрішній світ. Нам байдужа власна література, своя рідна мова. 

Необхідно змінити всю цю систему, побудовану на кастових та громадських відмінностях. Яке майбутнє очікує країну, де не піклуються про національну культуру та мову, де з кожним днем ​​збільшується розрив між багатими та бідними? 

Ми не можемо розвивати тільки якусь одну частину суспільства на шкоду іншій. Освічена еліта не дає решті людей розвиватися, а народні маси, і собі, не готові підтримувати благі починання, бо вони про це навіть не замислюються. І ось результат, сьогодні вся наша країна згоряє у вогні міжнаціональної, міжконфесійної, міжкастової та соціальної ворожнечі. Ми стоїмо на порозі жахливої ​​катастрофи.

Як нам сьогодні необхідні перетворення! Чому б не дати людям релігію, яка вчила б дивитися на світ неупереджено, вчила б людину жити заради інших людей?  Але всі наші товариства та організації напрямлені зовсім не на розвиток гуманізму, а на посилення позиції якоїсь певної групи людей чи громади.

І незрозуміло до чого сьогодні прагнуть батьки нації, здається, що вони щосили прагнуть знищити нашу країну.

І невідомо в якому ще жахливішому стані перебувала б наша країна сьогодні, якби з нею не було благословення просвітлених йогів і мудреців. І я звертаюся до всіх політичних діячів, до всіх вчених та до інтелектуальної еліти: “Ніколи не забувайте, що Індія – це країна духовності, це та країна, де гордо піднімають свої вершини Гімалайські гори.”

“Тому все, що ми робимо, ми маємо робити на благо всієї нації, а не керуючись інтересами якоїсь однієї, окремо взятої громади: індусів, мусульман чи християн.  Потрібно думати не про касту та національність, а про те, що всі ми люди, всі ми діти Індії. І саме той день, коли ми відчуємо себе дітьми своєї великої Батьківщини, стане переломним моментом в історії та призведе до розквіту нашої країни.”

“Адже країна, яка не має національної самосвідомості, неухильно рухається до занепаду. А національна самосвідомість формується під впливом національної культури та літератури. Громадяни тієї чи іншої країни щасливі, якщо вони усвідомлюють свої базові, невід'ємні права. А щасливі люди не будуть вчиняти злочини, тому що в Бога такі люди вірять більше, ніж у гегемонію страху. Якщо ж у суспільстві відсутній порок, то воно неминуче розвивається.”

“У сучасній Індії немає жодної релігійної ідеї, що об'єднує людей, тому і немає стабільності. Якщо ми не поважаємо власну культуру, то де вже мріяти про розвиток національних мов? Але якщо не розвивати національні мови, то, як можливий незалежний розвиток, як можливий адекватний обмін ідеями? А без правильних ідей ми не зможемо подолати общинні протиріччя. І якщо вони будуть залишатися, то буде процвітати взаємна ворожнеча. В сучасній Індії кожна людина знає, наскільки глибока ця криза.”

“Кожен з нас приходить в цей світ ненадовго з власною місією. Але якщо людина усвідомлює свою істинну природу, то всі її дії будуть напрямлені на благо всього людства. Як було б чудово, якби ми прагнули не до поділу, як сьогодні, а до об'єднання! Сьогодні ж кожна організація, кожна партія, кожна громада прагне урвати собі шматочок влади. І кожна така група прагне підпорядкувати всю країну власним законам. Ось чому в нас так процвітають лестощі, чинопочитання та корупція. Один тільки Бог знає, що може трапитися в майбутньому з країною, яка не має ніякої надійної основи.”

“Мене не можна назвати ні оптимістом, ні песимістом. Я просто спостерігаю за розвитком нашої національної культури, як вона від єдиного почала розгалужуватися на багато різноманітних культур.”

“Всі мріяли завоювати Індію, але ні в кого це по-справжньому не вдалося, всі завойовники самі розчинилися в ній, розчинилися у її культурі. Хто прийшов її знищити, сам був знищений. Але сьогодні Індія сама себе губить. Але ми не дозволимо цьому відбутися, тому що знайомі з власним славним минулим. Нехай люди забули про національну літературу, про колишню величність Батьківщини, але ми про це пам'ятаємо. Тому мої ідеї призначені всім.”

“Я чудово знаю про те, що думають індуси, мусульмани, сикхи та християни в сучасній Індії, про їхні плани переробити країну, але ці плани мене анітрохи не турбують.”

“Така природа людей, і ця природа змушує їх влаштовувати своє життя певним чином. Людина і сама – частина природи, але настає день, коли людина стає повністю беззахисною перед обличчям природи. Вона все в неї забирає, і того дня їй не допоможе ні індуїстська філософія, ні іслам, ні завіти сикхізму чи християнства.”

“Погляньте, як беззахисні люди перед лицем стихійних лих: землетрусів, вивержень вулканів, посухи. І тоді каста та релігії вже нічим не може допомогти.  Епідемії забирають життя, як індуса, так і мусульманина. Людина може проводити в життя свої гасла, тільки коли гнів природи вщухає.”

“Нам необхідно піднятися над національними та кастовими відмінностями, і стати на шлях гуманізму. Якби людина так і вчинила, вона не ставала б жертвою стихійних лих. Але людина вважає за краще йти шляхом, який вже заздалегідь проклала для неї природа. Людина йде заздалегідь визначеним шляхом, як бик на заклання.”

“Зараз рідко відбувається щось позитивне, але ми всюди можемо спостерігати деструктивні зміни. Подивіться на занепад літератури та епістолярного жанру у всьому світі! Творці книг не вважають за потрібне навіть один раз подумати перш ніж вони що-небудь напишуть. Але ж у розвитку кожної нації література грає величезну роль.”

“Ні один літератор, ні один журналіст не наважується вільно висловлювати свої думки, тому що вони й самі не хочуть бути вільними. Їхні думки та переконання повністю продажні, і вони самі чекають, хто б їх купив. Що ж буде з країною, чиї кращі уми показують себе з такого боку?”

Сказавши все це, Сарвешварананда засміявся так, що цей сміх і сьогодні змушує тремтіти моє тіло. Він дивився на небо, і небо стали прорізати спалахи вогню, подібні до блискавок. Коли навколишню темряву осяяло це світло, то в його ореолі стало видно змучену постать жінки. У неї на руках і ногах були важкі кайдани, обличчя закрите покривалом. Багато хто намагався відщипнути від неї хоч шматочок, інші чекали вдалині, а вона не могла висловити свій біль і нічого не могла вдіяти. У неї не залишилося сил для протесту.

Але ніхто з людей не турбувався про цю жінку, проте кожен хотів, щоб вона належала йому. Коли знесилена вона впала, то придавила чоловіка. Інші одразу ж кинулися до нього і почали його бити. Ніхто не слухав його стогонів і криків. Несподівано покривало зісковзнуло з обличчя жінки, і Сарвешварананда теж перестав сміятися.

Потім він сказав: “Дивіться, що відбувається. Вважайте, що це була Мати-Індія, або сама природа, від якої кожен хоче відщипнути шматочок, і для цього вони її зв'язали. Коли вона оступилася і впала, підім'явши під себе одну якусь групу, то всі кинулися цю групу знищувати. Але коли покривало зісковзнуло з її обличчя, всі злякалися, подумавши, що тепер вона точно повстане. І ніхто не знав, на кого впаде її гнів.”

“Люди закували Мати-Індію в ланцюги, всі сваряться між собою за право володіти нею. Хтось намагається переманити її на свій бік хитрістю та лестощами. Але й у майбутньому всі повстануть проти того, хто оступиться і впаде, якщо оступиться сама знесилена Мати Індія. І кожен хоче проковтнути її наодинці, ні з ким не ділитися. Але коли покривало зісковзує з її обличчя, всі застигають здивовано, і в їхніх очах можна прочитати німе запитання: Що буде далі? Кого ця жінка захоче наблизити до себе, а кого відштовхне? І ось вони стоять, охоплені страхом і надією. Люди не можуть знати, що готує для них майбутнє, можуть лише робити припущення, можуть обговорювати та розмірковувати. Люди вже готові боротися за свої інтереси.”

“Результат цього протистояння – занепад, чи таке становище, коли людям заради прогресу доводиться перетворюватися на рабів. І Індія не самотня – у всьому світі відбуваються подібні процеси. Світ стоїть на порозі третьої світової війни”.

“Індія вже давно готова до війни, тому що передумови до неї назріли. Міжнаціональна ворожнеча роздмухується громадськими діячами, однак, час ще не настав. Буде так, як захоче природа, а людині доведеться до неї прислухатися.”

“Чому ж ми дозволяємо, щоб у суспільстві процвітали антинаціональні настрої? Дозволяємо, щоб свавілля поширювалося на всі сфери нашого життя, починаючи від політики та закінчуючи духовністю?”

“Хоча простий громадянин нашої країни зовсім не переслідує подібні цілі, але він нічого не може вдіяти. Адже йому доводиться потом і кров'ю заробляти свій хліб. І це стосується всіх сфер життя. Навіть якщо людина хоче жити чесно і спокійно, їй це не дозволено. Люди та обставини постійно прагнутимуть зламати її моральний дух. Але хіба хтось хоче страждати чи вмирати з голоду? Ніхто так само не хоче бачити, як страждають його близькі люди. І людина змушена йти тим шляхом, до якого його примушує суспільство.”

“Але коли корупція і сепаратизм досягають своєї вищої точки, то держава опиняється на порозі революції. І про це варто задуматися. Тому необхідно задуматися про те, як можна провести реформи у системі державного управління та у системі освіти. Необхідно зробити так, щоб дорога до успіху була відкрита для всіх прошарків суспільства.”

“З одного боку, держава, начебто, хоче покінчити з дискримінацією за кастовою ознакою, а з іншого – система броні у вищих навчальних закладах і в системі управління для спискових каст і представників різних релігійних груп зводить нанівець всі ці починання. І проблема виникає не тільки з послідовниками різних релігій, тепер люди схильні зараховувати себе до “аріїв” і “не аріїв”. Не арії звинувачують аріїв у тому, що вони колись їх поневолили.”

“Якщо ми хочемо врятувати свою країну, то повинні підтримати розвиток інтелектуальної еліти, незалежно від кастової та релігійної приналежності, повинні підтримувати діяльність тих організацій, які служать благу всієї країни, а не однієї конкретної групи. Подивіться, що відбувається сьогодні! Люди заплуталися у питаннях більшості та меншості, вищих та нижчих каст!”

“Якщо ми справді хочемо врятувати свою країну, то ми маємо зупинитися і ненадовго замислитися, куди йде наша країна? Хто відповідальний за те, що вона стоїть на краю загибелі? Нам доведеться покаятися в попередніх помилках. І тоді ми зможемо змінити існуючу систему. Адже потреба у змінах давно назріла. Усі хочуть розділити нашу країну та урвати від неї хоч шматочок. Хтось хоче оголосити її індуїстською країною, хтось мусульманською, хтось країною сикхів чи дравідів. То штат Пурванчал прагне відокремитися від країни, то Уттаракханд. Хтось мріє про “бенгальську” Індію. У всіх свої власні цілі. Але ніхто не хоче, щоб Індія залишалася просто Індією, всі хочуть розділити її на окремі шматки. Люди починають приймати західну культуру, забуваючи про свою власну культуру, про свою безцінну спадщину. І все це результат прагнення до матеріальних цінностей, до володіння багатством.”

“Ми самі рубаємо гілку, на якій сидимо, власними руками знищуємо національну культуру. Ми забули про духовність. Держава має нарешті замислитися над цим питанням. І це потрібно зробити зараз, щоб потім не довелося каятися. Необхідно задуматися про те, заради чого віддавали свої життя борці за незалежність?”

Національна самосвідомість

“Нехай спочатку буде наша Батьківщина, а потім уже ми самі. Закон має бути єдиним для всіх громадян країни. І якщо хтось наполягає на певних привілеях, виходячи з національних, релігійних та кастових інтересів, то таким ідеям не має бути місця у прогресивному суспільстві. Закони повинні складатися таким чином, щоб брати до уваги інтереси всього народу. І якщо запроваджуються якісь обмеження, вони повинні бути однаково застосовні до всіх штатів країни, і до всіх її конфесій.”

“Кожен, хто народжується, повинен колись померти. Якщо ви хочете, нарешті, обмежити народжуваність у нашій країні, то ви повинні бути дуже уважні. Якщо й обмежувати народжуваність, то в межах всієї країни, а не якоїсь певної групи людей.  Закон має бути єдиним для всіх. Звісно, недостатньо просто обмежити народжуваність.  Необхідно призупинити процес створення нової карми.”

“Але карма індійців повністю відповідає кармі їхньої культури та цивілізації. Якщо жива істота народилася в Індії, то вона завжди буде пов'язана з нею невидимими нитками. На карму людини завжди впливає культура, в лоні якої вона з'явилася на світ, і приналежність до певної релігії, і епоха, в яку вона жила. Всі ці фактори визначають наступне втілення.”

“Людина – це жива істота, яка може поліпшити свою карму. Якщо людина стає на духовний шлях розвитку, якщо здійснює вчинки, які призводять до процвітання суспільства, якщо вона присвячує своє життя служінню людям і пошукам Бога, то в наступному народженні вона втілиться в тілі божества. Тобто, в тілі якши, кіннара, гандхарва або одного з інших божеств, які можуть матеріалізувати предмети і явища з власної волі, переміщатися в просторі на власний розсуд та мати багато інших надприродних здібностей. Однак і божества не безсмертні. Коли вони вичерпають свій кармічний банк заслуг, то їхня душа знову притягується до Землі, і вони втілюються у тілі людини. Вони прагнуть переродитися саме в тому місці, де перебували в попередньому людському втіленні, тому що там вони можуть зустріти ті душі, які були пов'язані з ними у минулому. Так само ті люди, які робили за життя погані вчинки, в наступному втіленні народжуються в тілі тварини, птиці або комахи. Тварини вже не можуть власними вчинками змінити свою карму, вони можуть тільки пасивно її пропрацьовувати. І через деякий час, коли вони повністю відпрацюють негативну карму, то отримають можливість знову втілитися в тілі людини. І тоді вони знову намагаються з'явитися на світ саме в тому місці, де жили раніше, там, де напрацьовували карму. І неможливо зупинити душу, яка прагне нового втілення.”

“У кругообігу народження та смерті підтримується кармічний баланс. Однак, якщо людина померла передчасно, страшною або насильницькою смертю, то його тонке тіло ще деякий час буває прив'язане до місця, де це сталося. Такі душі ми називаємо примарами, привидами, голодними духами (бхути, прети). Вони теж не вічно перебувають у подібному стані. Коли термін їхніх мук спливає, або коли вони зустрічають якусь просвітлену душу, яка їх звільняє, вони знову втілюються в людському тілі. І цей порядок заведений від природи, порушити його неможливо. Якщо людина і спробує порушити його, то крім поразки та збитку, нічого не отримає. Але якщо людина знає, як вийти за межі смерті, то їй не потрібно буде прагнути нового народження. Тому я знову звертаюся до своїх співвітчизників і батьків нації. Я закликаю їх задуматися над тим, що вони роблять, адже завтра їм доведеться померти, а потім отримати нове втілення відповідно до своїх попередніх заслуг.”

“Наше майбутнє залежить від минулого. Такі закони цього світу. Адже людина не створювала тих первинних елементів, з яких вона складається: воду, землю, вогонь, повітря та небесний простір (акашу). Навпаки, вона залежить від них.”

“Якщо людина йде шляхом духовності або шляхом науки, стаючи рабом чогось одного на шкоду іншому, то її думки та переконання не можна назвати цілісними, вільними та гармонійними. Людині необхідно прагнути того, щоб її думки вийшли за межі цих двох категорій, щоб вони стали незалежними та неупередженими.”

“Якщо людина зможе прийти до того, щоб любити всіх, якщо весь світ стане для неї домом, то тоді вже ніхто й не згадає про дискримінацію за кастовою, релігійною чи національною ознакою. Тоді всі дбатимуть про благо власної держави. Тоді не залишиться потреби в тому, щоб резервувати навчальні місця та чиновницькі пости для певних груп громадян, люди перестануть чинити злочини та самогубства. Тоді люди любитимуть один одного, і дбатимуть про всі живі істоти. Однак ніхто нічого не робить для того, щоб наблизити цей щасливий час. Усі роблять так, як диктує їм суспільство. Як же можна змінити існуючу ситуацію, не зробивши жодних конкретних кроків? Ми повинні звільнити людину від кайданів минулого і допомогти їй в будівництві нового життя.”

Створення нової епохи

“Існує вічний вогонь, який може в кожній людині пробудити усвідомлення. Я ж хочу привести людство на той шлях, який буде для нього благом, і тому всі мої думки зосереджені на людині. Сама по собі мантра Гаятрі не має великого значення, але вона може стати для людей джерелом натхнення. Однак, необхідно стежити за тим, щоб вона не стала пережитком минулого, частиною реакційного придушення. Адже людська поведінка, як правило, спрямована на завоювання поваги, що не може тривати вічно.  Мирська слава минуща.”

 “Мене може зрозуміти той, хто зрозумів самого себе, або спробував це зробити. Саме про це говорять нам Гімалаї.”

“Чекати залишилося недовго. Новий час вже на порозі, і про це ми можемо судити за безліччю ознак. Людина вже відчув швидкі зміни, і серце її наповнилося страхом. Вона уже зайняла свій розум пошуками шляхів до порятунку. Але ж після періоду прогресу неминуче слідує період руйнування і занепаду. Однак, майбутній стан світу можна охарактеризувати двома знаками, мінус і плюс. З одного боку, це буде руйнація старих систем, а з іншого – творення нового світу. Десь це буде плюс, мінус, десь мінус, плюс, і врешті-решт ситуація перейде в стан плюс, плюс. Коли піде перша реакція, то люди повстануть один проти одного, а природа додасть їм проблем. Поступово ситуація покращуватиметься завдяки тому, що проростають сходи нового світу, які ми можемо побачити вже зараз, хоча спочатку ми зможемо спостерігати лише торжество руйнівних сил. Але якщо мінус і плюс вступлять у безпосередню взаємодію, то результат буде жахливий. Адже, як відомо, вони нейтралізують один одного.  Залишається нуль. Тоді на планеті не залишиться живих істот, і вона перетвориться на неживу пустелю.”

“Якщо ж сили добра переважатимуть, то негативна тенденція не зможе завдати великої шкоди. Але й тоді весь світ протягом шістнадцяти років переживатиме жахливі катаклізми.”

“Вже давно всьому людству загрожує загибель від ядерної зброї, не кажучи вже про забруднення навколишнього середовища. Просвітлені мудреці певною мірою очищають атмосферу своїми мисленними вібраціями. Світова інтелектуальна еліта вже задумалася про тяжкість даного становища. Адже світ може стати жертвою реакції плюсу і мінусу в одну секунду. Але всі просвітлені душі докладають зусиль до того, щоб у результаті зіткнення цих математичних знаків залишався якийсь залишок, щоб у залишку не вийшов нуль.”

“Ріки витікають з Гімалаїв – це мінус, але в них вливаються інші річки – це плюс.  Потім вода випаровується, формуючи мусонні хмари й природа жорстоко сміється над людиною, посилаючи на неї повені. Це – негативне явище, в якому рідко бувають плюси.”

“Коли вода тече каналами, то це – плюс. Струмки та дрібні струмочки об'єднуються у великі ріки, а потім вони впадають в море. Це велика форма злиття, великий плюс. Все це відбувається відповідно до законів природи, і те, що станеться в майбутньому, теж відбудеться відповідно до них. І зоря нової ери зійде, коли зміниться свідомість людей.”

Все це – думки Сарвешварананди Джи, який є одним з великих просвітлених Гімалаїв. Він знає все, що відбувається у світі, все, що відбувається в Індії, бачить минуле і майбутнє. Фізичне тіло Сарвешварананди Джи існує з глибокої давнини. Йому зараз шістсот сімдесят три роки. Він дуже худий, так, що крізь шкіру можна побачити всі його кістки. Зросту він досить високого, і, як правило, ходить зовсім без одягу, хоча раніше і носив його. У нього довге волосся і блискучі очі. Найчастіше він живе у Гімалаях. Влітку він приходить у Тіхрі та Піндарі, а взимку забирається ще вище в гори. Іноді він встановлює свою жаровню і якийсь час живе в селах Паурі та Девал.  Приходить він і до села Кхаті. Він дуже любить вогонь. Ще він часто говорить про таких великих мудреців давнини, як Маркандея та Вьяса. Іноді Сарвешварананда Джи приходить до моєї хатини в Кхаті, і проводить у ній кілька місяців. Наприклад, він жив у мене в червні-липні 1977 року, а потім, коли я поринув у стан самадхі, завалений снігом, то він надав мені величезну допомогу, охороняючи моє фізичне тіло. Він також ходив разом з нами до Бадрінатха і Кедарнатха, і допомагав у проведенні великої яг’ї в Кхаті. В організації цієї яг’ї мені допомогли багато просвітлених йогів Гімалаїв, такі як Горакхнатх Джи, Аватар Баба, Кріпачар’я Джи, Шанті Ма, Харі Баба, Сур’я Сіта Ма, Нага Баба та Сант Гірі Джи. Мати Джагадамба благословила цю яг’ю. І завдяки її благословенню ми змогли провести яг’ю в маленькому гімалайському селі.