Глава 10. Велич Бадрінатха

“Сьогодні Бадрінатх – точно такий самий, яким він був вчора. Це місце, де людина зустрічається з Богом. Це – те саме місце, яке було прославлене мудрецями Нарадою і Шанкарачар’єю. Немає жодної різниці між Бадрінатхом Будди та Махавіри й сьогоднішнім містом. Я ніскілечки не змінився, змінюються тільки люди, бо вони нічого про себе не знають. Якби люди знали про свою справжню сутність, то хіба б вони блукали в пітьмі? Скільки ж може йти людина невідомо куди? Адже вона все одно не досягає власної мети. Коли вона отримує черговий удар долі: від держави, суспільства чи сім'ї, вона одразу біжить до мене. Що мені залишається робити? Я даю людині те, що вона шукає. Я завжди на своєму місці, це люди приходять та йдуть. Я сам нічого не даю, люди самі беруть і дають. Їхні вчинки повністю залежать від думок і почуттів, які виражаються в словах. Їхня карма визначає майбутнє народження.”

“Життя – рух між народженням і смертю. Гріхи та праведні вчинки, здійснені в минулому, зважуються на терезах радості та горя. Я ж – просто Бадрінатх. Я не є втіленням ні гріха, ні чесноти. Все це робить сама людина, а мене вона пристосовувала для власних потреб. Людина поклоняється мені для задоволення своїх егоїстичних почуттів. Адже, якщо розібратися, то що може мені дати людина? Вона дає мені те, що сама використовує у повсякденному житті, але мені це ні до чого. Адже я маю просто перебувати в почуттях і думках людей. Кожна людина може вплинути на мене своїми мисленними вібраціями та щось взяти в мене. Чому ж людина хоче мене купити? Невже вона думає, що матеріальний світ поза моєю компетенцією? Вона сама спочатку призначає мені ціну, а потім хоче щось отримати від мене. Що посієш, те й пожнеш“.

І тут Бадрінатх, оповитий гулом дзвону, закликав усіх до арті. Моя увага відволіклася, і все повернулося на свої місця. Бадрінатх перестав випускати мисленні вібрації. Весь храм кружляв перед моїми очима. І тут раптом одна гірлянда впала зі статуї Бадрінатха. Служитель підняв цю гірлянду з тулсі та простяг її мені. Тільки тоді храм перестав кружляти перед моїми очима. Вірендра, Лакшмі та Авадхут Баба сиділи поруч зі мною. Я вручив свою гірлянду Лакшмі. Потім ми вийшли з храму. Зовні нас чекав брахман Прем Лал Бабулія, який віддано служив нам з того моменту, як ми приїхали в Бадрінатх. Звідти ми попрямували до дхармашала Бірли, де зустрілися з Параманандою Джи. Він часто приходить у Бадрінатх з Гомукха через льодовик Сатопантх. До того він мешкав у Кашмірі на березі річки Джхелам. Не так багато людей знає Парамананду Джи в обличчя.

Щороку сотні тисяч людей здійснюють паломництво в Бадрінатх. Вони витрачають на релігію тисяч рупій. Але зараз паломництво стало свого роду розважальною подорожжю. Якби ця подорож була б такою ж важкою, як у колишні часи, коли людина кілька місяців перебувала на межі між життям і смертю. Якби це було так, то ця свята людина, Пармананда Джи був би першим, хто прислужував би цим паломникам. Але сучасна людина сама від себе тікає. Вона, ніби живе в борг. Пармананда Джи – це великий йог, адвайтист сучасності. З ним спілкувався Парамаханса Йогешварананда на березі річки Джхелама. Саме Пармананда познайомив його з йогою в той час, коли Йогешварананда був ще зовсім молодий і шукав собі духовного наставника. Пармананда Джи завжди носить одну тільки пов'язку на стегнах. Він уже звільнився від кайданів карми, а його промови завжди звернені не до якоїсь конкретної людини, громади чи касти, вони несуть благу звістку всьому світу. Він уже не хоче повертатися в суспільство, не хоче створювати собі нову карму.

Пармананда Джи став частиною безцінної духовної громади Гімалаїв. Сама природа допомогла йому досягти просвітління, і він уже з незапам'ятних часів бродить по горах і живе в Бадрінатху. Але він уже давно далекий, як від гір, так і від Бадрінатха. Для нього немає жодної різниці, день зараз чи ніч. На його шляху всі стали помічниками: і боги, і тварини, і дерева.

Сундарнатх Джи є спадкоємцем духовних скарбів Горакхнатха Джи. Він завжди блукає в околицях Бадрінатха. Він має безмежну силу наміру. Він завжди перебуває поза межами створеного світу, біля самої його основи. Він має безсмертне тіло, а його мова воістину божественна. Він знаходиться на такому рівні розвитку, де Бог і будь-яка жива істота є рівноправними. Сундарнатх Джи каже, що саме фізичне тіло людини є тим інструментом, за допомогою якого він може досягти просвітління. Бог живе в тілі людини. І саме йога – це той шлях, який дозволяє людині досягти Бога, що живе в ній.

Коли сила творіння об’єднується з силою руйнування, тіло стає несприйнятливим до зовнішніх змін. Справжній йог може зачинити всі двері свого тіла, і відчинити лише якісь одні двері. Тоді він може досягти найвищого стану духу. Адже мета людського життя – зустріч із Богом. Звичайна людина вважає істинною тільки проявлений світ, і не визнає тих прихованих сил, що стоять за цим проявленим світом. Хоча вона і знає, що існує народження, існує смерть, а все решта – гра між двома цими пунктами. Актор, який ненадовго вийшов на сцену, не усвідомлює своєї істинної сутності. Але якщо людна відкине ілюзію фізичного існування, пізнає своєї істинне “я”, то вона відродиться до нового життя, об'єднавшись з творчою силою. І якщо є щось, що існує за межами людського життя, то тільки сама людина може це виявити. Це трапляється, коли зовнішня людина об'єднується з людиною внутрішньою.

 Сундарнатх Джи, об'єднуючи свої ідеї з ідеями Горакхнатха Джи, говорить: “Йога – це такий же простий та приємний спосіб досягнення досконалості, як і приготування каші кхічрі. Готувати її просто, але скуштувавши її, всі залишаються задоволені. Саме тому каша Горакхнатха Джи така відома.”

Поки ми жили в Бадрінатху, ми мали щасливу можливість зустрічатися з Сундарнатхом Джи, з Авадхутом Махараджем і з Параманандою Джи. Після цього ми повернулися в Найніталь. Згодом, коли б я не приїжджав у Бадрінатх, я жив разом із Сундарнатхом Джи, і він теж кілька разів відвідав мою печеру.

Вірендра поїхав. Мабуть, ніжні почуття, які він відчував до Лакшмі, перестали бути такими ніжними. Лакшмі теж поїхала, довіривши свою долю Творцю. Адже саме так і роблять люди. Коли вони отримують щось, то вважають це своїм, а коли їм доводиться це втрачати, то вони повністю покладають відповідальність на Бога і долю.

І в нашому випадку сталося щось подібне. Я знову був самотній. У мене не було ні минулого, ні сьогодення, ні майбутнього.