Глава 8. Кріпачар’я

Якось я йшов льодовиком, що розміщений біля Нанда Чат. Зі всіх боків мене обступив туман. Я знаходився на висоті у дванадцять тисяч футів, було холодно, волого, і волосся моє промокло від туману. Я був повністю оголений, якщо не враховуючи набедреника. Постійно налітали різкі пориви вітру, від яких тіло моє злегка тремтіло. Неочікувано я побачив яскраву смужку світла, яка розривала туман, а за нею з’явилася людина божественного вигляду, у жовтому одязі, яка спускалася прямо з неба. Він летів назустріч мені дуже швидко. Його накидка і волосся розвівалися на вітрі. Він приземлився на засніженій поляні, а потім направився в мій бік. Сів навпроти. Я продовжував здивовано на нього дивитися, встиг лише скласти руки перед грудьми у знак привітання.

Спустившись з неба людина мовчала. Я ліг на спину і став дивитися на небо. Тоді він спитав мене: “Хіба тебе не дивує моя поява, що ти дивишся на небо?”

Я подивився на нього і відповів: “Ви з'явилися і так само зникнете за своїм бажанням. Спочатку мені стало цікаво, хто ви, і я подивився на вас, але потім мені захотілося дізнатися про це у неба, адже ви спустилися саме звідти. Багато великих святих подорожують небом. Але цю здатність вони набули завдяки сприятливій кармі. А у мене інша карма, тому я не виражаю інтересу до того, що не належить мені та не може бути моїм.”

“У вашій появі немає нічого дивовижного. Щодня я бачу сотні божественних істот, просвітлених йогів та гандхарвів, які подорожують подібним чином. Я поклоняюся вам, свята людино, але мене не цікавить, як ви з'явилися тут. Бо ваша карма не має до мене відношення. А мені б розібратися з власною кармою Можливо вона у мене теж непогана, бо на шляху мені постійно зустрічаються просвітлені люди.” Почувши мої слова, святий розсміявся, схопив мене за руку і притягнув до себе. Його обличчя було спокійним і відкритим. Здавалося, що я вже бачив його десь раніше.

Кожна жива істота створює свою власну карму. Від інших можна отримати благословіння чи дар, але не карму. Те, що отримано від інших, отримано в борг, а борг доведеться рано чи пізно віддавати. І лише власна карма є вічним супутником та вірним попутником.

Та свята людина сказала: “Я Кріпачар’я. Пам’ятаєш, Ашваттхама колись познайомив нас? Коли подивишся на безкінечну виставу, яка розгортається на наших очах в цьому світі, то починає здаватися, що все немає сенсу. Тому ми йдемо в Гімалаї. Адже чим більшого ступеня звільнення досягає людина, тим краще вона пізнає самого себе і може перебувати в самому собі.”

Звідти ми з Кріпачар’єю направилися до печери Матхурдаса. Він розповідав мені про дивовижну особистість Господа Крішни, про багато її іпостасей. Він сказав: “Крішну можна назвати особливою людиною, героєм, який все ж таки, жив серед людей. Пізнати його істину сутність неймовірно складно.”

“Він був політиком, богатирем, обманщиком, але при цьому був досконалим йогом. Адже саме через нього відбулася велика битва.”

“І ця битва повинна була відбутися, бо гармонія у світі була порушена. Повсюди панувало насилля та несправедливість, люди стали рабами своїх бажань. Брат вбивав брата, мало хто поважав честь та достойність жінки, сильні знущалися зі слабких. Ця битва була необхідна для збереження культури та духовності. Дивись, раніше все-таки намагалися врятувати духовність, а сьогодні ніяких спроб для цього не робиться. Але ж світ знову стоїть на порозі нової війни. І в космічному просторі вже йде до неї приготування.”

“Капіл, ти – адвайт, а я – ачар’я. Я – очевидець битви Махабхарати, ти ж – сучасна людина. Скажи ж своїм сучасникам, щоб не знищували свою давню культуру. Духовність – основа культури та цивілізації. Адже якщо людина забуває про власну культуру та починає схилятися перед чужими цінностями, то його батьківщина втрачає незалежність, бо в цьому випадку її світогляд формується чужими ідеями.”

“Капіл, я спостерігав за людською цивілізацією вже багато років. І культура Індії, нашої батьківщини колись дарувала світло всьому світові, потім багато років була під ігом чужоземців, але тепер все ще гірше, ніж раніше. Чи можна назвати людей вільними, якщо їхній світогляд сформований чужими ідеями? Це – явна ознака занепаду.”

“Людина звикла насолоджуватися тими благами, що дісталися їй від минулої карми, але вона не думає, що якщо сьогодні вона керує іншими людьми, то завтра їй доведеться побачити набагато гірші часи. Можливо вона буде жити в тілі тварини. Попроси своїх сучасників задуматися, ким індійці були раніше, і що вони являють собою сьогодні. Нехай вони подумають про завтрашній день.”

“Колись великі битви Махабхарати почалися для того, щоб зберегти культуру та цивілізацію. Минуло багато років, чужоземці прийшли в нашу країну, а через декілька століть знову покинули її, але коли вони пішли, це не принесло довгоочікувану свободу, бо ідеї завойовників залишилися. І тепер жителі Індії власними руками руйнують нашу цивілізацію. Раніше Індія була не вільна, але в ній горів світильник давньої культури, а сьогодні Індія – вільна. Вона називає себе посланцем миру, а сама загрузла в бідності. Як можна нагодувати інших, коли ти сам голодний? Скажи своїм співвітчизникам, нехай задумаються. Якщо про себе вони не думають, нехай подумають про своїх дітей. Адже завтра діти будуть проклинати своїх батьків, у гніві руйнувати їхні памятники, подібно до того як твої сучасники зруйнували могили предків. Сьогоднішні індійці готові принести будь-яку жертву в ім'я прогресу, по вуха загрузли в боргах. Самі ллють сльози, але бажають розвеселити інших. Що ж вони хочуть насправді?”

“Капіл, адже я можу спостерігати, а ти можеш діяти. Зроби ж що-небудь для нашої країни! Нагадай співвітчизникам про наше славне минуле! Адже вже і так скрізь спалахують постійні конфлікти, природа протестує проти даного стану речей. Вчені самі риють собі могилу. Однак, кількість душ у всесвіті незмінна, вони перероджуються знову і знову. Ті, хто вчора билися у битвах, описаних в Махабхараті, сьогодні живуть серед вас. Однак, існує велика різниця між цивілізацією давності та сьогоднішньою цивілізацією. Ми повинні врятувати країну від загрози нової війни! Адже Індія – Колиска духовності, серце якої – Гімалаї. Не даймо ж їй загинути!”

Він продовжував говорити, а ми, чим часом, спускалися засніженим схилом. Кріпачар’я Джи продовжував говорити про минуле та теперішнє: “Духовність захищає людину. Вона виражає себе через національну культуру.” Кріпачар’я закликав мене змінити ситуацію, але що я міг зробити? Що можна сказати суспільству, де кожна людина людині вовк? Чи можна мріяти про справедливе правління бога Рами у країні, де він сам не міг жити спокійно, де він був вимушений через брехливий наклеп вигнати свою кохану дружину?

Я ж надаю перевагу думати про Раму, який здійснював аскезу та боровся з несправедливістю, був готовий на все, щоб визволити з полону кохану дружину, готовий був віддати власне життя, щоб врятувати життя брату. Я думаю про ту Індію, в якій навіть ведмеді та мавпи були готові вступитись за честь жінки. Нагадування про ті славні дні можна зустріти тільки в Гімалаях. Саме в цих гірських печерах все ще тепліє вогонь великої індійської цивілізації.

Кріпачар’я продовжував говорити, а я обдумував його слова. Ми йшли вперед. Деякий час ми мовчали, але неочікувано подивилися в небо, де наші думки зливалися разом і створювали мисленний потік. Він почав, подібно магніту, притягувати до себе все нові й нові думки.

Ми з подивом спостерігали за тим, що відбувалося, за тим, як думки формували майбутню реальність, спостерігали, як потоки думок інших йогів зливалися з нашим мисленним потоком. Ми отримали мисленне послання від Матхурдаса Баби, Сарвешварананди, Рам Лала, Кашинатха та інших святих. Дуже скоро ми зустріли двох відлюдників. Вони привітали нас. Разом з ними дійшли до печери, де нас чекали й інші. Вони вже отримали телепатичну звістку про наш прихід.

В печері сиділа Шанті Ма, були й інші святі жінки. Шанті Ма припала у привітанні до стоп Кріпачар’ї. Всі присутні ніби занурилися у хвилі минулого. Звідси струменіла любов. Як прекрасно виражається духовність у повсякденному житті! В цій ситуації вони були просто людьми, пов'язані один з одним узами сердечної прив'язаності. Гімалаї з гордістю дивилися на нас зверху, а ми теж споглядали їхню красу.

Як тільки ми розмістилися в печері, почалася жвава бесіда. Думки інших відлюдників відображалися від гірських вершин та приходили до нас. Таким чином, дуже скоро в нашу печеру завітали багато відлюдників. Деякі з'явилися в тонкому тілі, а вже в печері створили своє фізичне тіло. Тут можна було побачити найрізноманітніших йогів. І тих, хто вже покинув своє фізичне тіло, і тих, хто мандрував в космічному просторі, тих, хто жив у воді. Але їхня духовна батьківщина була тут, в Гімалаях.

Прийшли такі великі пророки та духовні лідери, як Будда, Махавіра, Ісус, В’яса, Рішабха, Шанкарачар’я, Кабір, Г’янешвар, Ширді Саї Баба, Махаріши Рамана, Рамануджачар’я, Валлабхачар’я та інші.

Від того, що в цій частині Гімалаїв зібралося так багато просвітлених особистостей, вся природа ніби ожила. Струмки задзвеніли ніжними наспівами, у повітрі поширився ніжний аромат, зграї пташок літали небом. Після цього з'явився Баба Горакхнатх, Кальпі Натх, Мая та Агхорешвар Бхейравнатх.

Зрештою це злиття думок закінчилося та атмосфера навколо заспокоїлася, ми ж розсілися по місцях. Ми стали по черзі висловлювати свої думки, а Гімалаї теж щось говорили нам. Природа посміхалася нам чарівною посмішкою, космос, повний прихованих можливостей, чекав нашої появи. Світ ніби зупинився.

Це була зустріч таких просвітлених людей, які зуміли піднятися над буденністю, над обмеженнями особистого та суспільного характеру. Вони піклуються про благо світу, і з допомогою сили думки підтримують в ньому гармонію. Ці люди знаходяться на найвищому ступені духовного розвитку. Вони можуть втілити в життя будь-яке своє бажання, створити все що завгодно силою свого наміру. Для них немає різниці між космічним простором, водою та поверхнею землі. Деякі з них прилетіли з інших планет, хтось з'явився з морського узбережжя, але більшість були все-таки жителями Гімалаїв, з найрізноманітніших місць. Серед них були відлюдники та жебраки, були послідовники всіх релігій та філософських шкіл: шиїти, суфії, християнські священники. Всі тут спілкувалися на рівних. Всі вміли проникати в таємний зміст речей. І тут вже не мали значення духовні титули: пророки та римські папи були такі ж, як і решта просвітлених, і для них всі священні книги мали однакову цінність. Вони думали про благо всіх живих істот. Інколи вони об'єднували свої ментальні зусилля, щоб змінити ситуацію у світі та в черговий раз врятувати людство чи вказати людям правильний шлях Під час цієї зустрічі всі вільно виражали свої думки, і були вони найрізноманітнішими, бо не дивлячись на те, що кінцева ціль у всіх цих просвітлених особистостей була одна і та ж, але дороги, які до неї вели, сильно відрізнялися одна від одної. Всі подякували Кріпачар’ї за те, що він зумів організувати цю зустріч духовних людей.

Всі присутні, і Будда, і Махавіра, дуже поважали безсмертного йога, Гуру Горакхнатха. Крітварма представив його Кріпачар’ї. Аватар Бабу також всі поважали. Для мене було надзвичайно бачити таку кількість просвітлених людей, які зібралися в одному місці. Мене вразив той дивовижний потенціал, який схований всередині кожного. Сьогодні ці люди досягнули вражаючих висот духа, але колись вони були звичайними мандрівниками. Такими, як я. Колись вони бродили лісом, а сьогодні за своїм бажанням борознять простори космосу. Коли я побачив цих людей, які зібралися разом, то спочатку був настільки вражений, що не міг здвинутися з місця, а потім кинувся до Харі Баби, Горакхнатха та Аватар Баби, доторкнувся до їхніх ніг в шанобливому жесті. Потім привітав і решту. Баба Горакхнатх заглянув мені в очі, а потім, посміхаючись, сказав: “Вода повинна постійно текти, не застоюватися, подібно до того, як тече струмок. Не можна її штучно зупиняти. Сучасний світ зупинився, і повсюди виникла проблема забруднення. Це відбувається, бо в сучасному світі все за людину стали робити машини. Людина перестала користуватися своїм інтелектом. Вона створила всі ці механізми, але тепер її ж власні дітища стали причиною її деградації. Цінність машин зростає, а цінність людського життя падає. Тому люди зайнятися жорстоким знищенням один одного та нарощуванням гонки озброєння.”

Потім Баба Горакхнатх відійшов від мене і, звертаючись до всіх, хто зібрався, проговорив: “Не будемо перешкоджати тому, що відбувається, бо це повинно трапиться. Адже якщо ці люди не загинуть сьогодні, то вони  приведуть до повного знищення наступного покоління.”

“Всі сучасні дослідження робляться в ім'я прогресу. Але, здається, що люди роблять все можливе, щоб знищення світу стало неминучим, і в теперішньому, і в майбутньому..

“Сучасна людина продалася суспільству, сім'ї, роботі. Кожну людину оцифрували та оцінили. Таким чином людина стала рабом власної карми. Тому і вона сама і всі її таланти знаходяться в рабській залежності від системи. Адже вона була куплена для виконання певної функції. Ми повинні надати таку, заковану в кайдани людину,  її власній долі, і думати про майбутнє, створювати його. Ми повинні врятувати майбутнє покоління від цієї рабської долі. Вони повинні залишатися вільними та вільно виражати свої думки. І ці думки також будуть вільними. Тоді люди майбутнього будуть жити в гармонії з природою, будуть усвідомлювати свою істинну природу. І всі ми повинні постаратися, щоб саме так і трапилося. Ми повинні розбудити славне минуле, зупинити теперішнє і створити нове, прекрасне майбутнє. Ми повинні продовжувати свій шлях, повинні наповнювати ці священні гімалайські простори чарівними звуками віни, щоб минуле пробудилося, щоб знову відродилися духовність та культура, щоб люди знову навчилися любити один одного.”

“Але ми не повинні звалювати на людей вантаж власних думок та переконань, а навпаки – необхідно привчити людей думати самостійно, вільно виражати власні думки та переконання. Щоб вони могли прожити своє власне життя, а не взяте в борг. Це життя буде подібне течії річки, яка тече спокійно та радісно до певної цілі.”

“Ми повинні жити, відповідно до законів творіння так, як підказує нам природа. Кожен повинен прагнути до висот духа, прагнути стати досконалою людиною.”

“Нехай людина задумається, де знаходиться ціль її подорожі! Чи зможе вона розвинути вої таланти та досягнути досконалості там, куди вона направляється? Адже вона прямує в суспільство, у світ людей, який існує за своїми законами. А ці закони зі всіх боків накладають на людину обмеження: заганяють її в рамки релігії, національності, общинних та кастових забобонів. Різниця полягає тільки в тому, що протягом часу культура та закони змінюються, але їхня обмежувальна суть залишається незмінною. Необхідно відкинути всі обмеження. Адже в цілому в цьому світі немає ні вчителів, ні учнів. Просто мандрівник, який заплутався, повинен зрештою пристати до довгоочікуваного берега. Тому людині, яка заблукала, треба вказати шлях. Якщо ж людина вже йде, слідує своїм власним шляхом, то їй не потрібно заважати. Нехай вона буде вільною.”

“Подивіться на Горакхнатха, який вже багато століть продовжує свій шлях. Він завжди йшов вперед, і так буде завжди. І ви також повинні йти, продовжувати свій шлях, не дивлячись ні на що. Продовжуйте йти, поки ви не зумієте пробудити суспільство.”

“Саме про це і говорять нам Гімалаї. І наш обов'язок полягає в тому, щоб донести до майбутніх поколінь цю звістку. Нехай майбутні покоління поринуть в цю цілющу воду, в цей божественний Ганг, щоб їхнє життя стало прекрасне.”

“Давайте всі разом створимо це прекрасне майбутнє, і не будемо звертати увагу на те, що відбувається сьогодні. Не варто хвилюватися через досягнення сучасної науки. Ми можемо з легкістю дати відсіч привиду нової світової війни, позбавити зброю, створену вченими, її руйнівної сили.”

“Нехай в теперішньому проявиться те, що вже створене на тонкому плані, але подальшого руйнування ми не допустимо. Адже сучасна наука вже перейшла від вивчення виключно фізичного світу до вивчення тонкого світу. Скоро вчені вийдуть на контакт з позаземними цивілізаціями, познайомляться з мешканцями таких планет, як Марс, Юпітер, Венера, з народом Лангпонг, що мешкає в Гімалаях, і тоді майбутнє покоління зуміє перевершити своїх попередників. Ми не повинні хвилюватися про теперішнє, не повинні забувати про минуле, але повинні створювати те майбутнє, яке хочемо бачити.”

“Кріпачар’я Джи! Ви хочете втілити в життя те, про що говорять Гімалаї. Спершу ви проявлялися в різних образах, як реальних, так і літературних. Але навіть тоді, коли ви жили в суспільстві, ви стояли ніби поза ним. Тепер необхідно таке втілення, яке було б чимось зовсім особливим. Необхідна людина, яка б почула стогін ображених, який  приймав би цей біль близько до серця. Люди мріють побачити такий позитивний приклад героя, не знаходячи його в реальному житті. Вони згадують про вас, шукають вас в Гімалаях і на небі. Тому досить ховатися в гімалайських ущелинах, виходьте, зрештою, до народу. Земля вже давно просить про вашу підтримку. Деякі нечистоплотні люди використовують пам’ять про ваші втілення у своїх корисливих цілях, поширюючи повсюди насилля та беззаконня. Наприклад, одне з ваших втілень – Хедія Хан. Якийсь юнак проголосив, що саме він і є цей Хедія Хан, і змушує людей поклонятися йому, користуючись вашим ім'ям, збирає з людей гроші. І він тепер не один такий. Здається, що з’явилася ціла мода оголошувати себе втіленням божества і під цим прикриттям забирати у людей гроші та користуватися їхньою безмежною довірою. Ці пройдисвіти прикриваються іменами просвітлених та роблять все, що їм здумається. Пристрасть до накопичення стала їхнім девізом. А тепер вам вирішувати, що робити в такій ситуації. Ви дуже часто рятували людей і тут, в Гімалаях, і на берегах Нармади. Я думаю, що для вас настав час покинути гору Дронгірі та спуститися до людей. Безсумнівно, ви – невичерпне джерело натхнення для тих, хто прагне досягнути висот духа.”

Природа, здавалося, теж слухала ці піднесені слова. Нас оточувала чарівна краса: швидкі струмки, які живляться талими снігами, гірлянди зі снігу та бурульок. Журчання струмків віддавалося в серці прекрасною музикою. Ці струмки та гірські річки поспішали, як можна скоріше спуститися з гір, щоб донести до людей все те, про що говорять Гімалаї. Я сидів, ніби розчинившись в океані любові та ніжності. То тут, то там піднімалися хвилі мисленних вібрацій, хоча більше не було вимовлено ні слова. Навколо нас був океан такої безмежної любові, що словами це виразити неможливо. Це було бездонне, спокійне, безкрайнє море. Я був дуже щасливий, бо побачив, що просвітлені мешканці Гімалаїв хочуть донести свої знання до звичайних людей. Адже для цього їм достатньо всього лише сформувати відповідний мисленний потік. Але вже якщо просвітлені відлюдники вирішили самі втрутитися у справи людства, то тоді успіх цьому починанню був забезпечений. Тільки вони могли врятувати людство від загибелі, яка йому загрожувала. З'явилася надія, що люди навчаться жити, не тільки керуючись своїми егоїстичними інтересами, але й один для одного.

Для мене було новиною той факт, що Кріпачар’я і Махаватар Баба – це одна і та ж людина. І Хедія Хан – це теж він. Він також був учасником тих кривавих подій, які були описані в Махабхараті, допомагаючи Ашваттхамі. Кріпачар’я подорожував світом, ховаючись під найрізноманітнішими іменами. Я подивився на Горакхнатха. Він посміхався такою ніжною посмішкою, що, здавалося, на його губах зараз розцвіте лотос. Тут були присутні два великих герої “Махабхарати” – Аватар Баба та Махаватар Баба. Тут була й інша учасниця тих подій – Шанті Ма. Отже, тут знаходилися три людини, які були очевидцями того, що було описано в “Махабхараті”. Один з них був провісником миру, інший – відважним воїном. Обидва вони були наставниками воїнів, які брали участь в цій легендарній битві. Один з них закликав до миру, а інший – був символом безстрашного воїна.

Вони навіть перед Господом Крішною промовляли проповідь, бо хотіли запобігти тій великій битві. Потім Махаватар відправився на поле бою, а Шанті Ма лишилася свого статусу щасливої заміжньої жінки. І ось зараз Кріпачар’я з'явився в образі Махаватара чи Хедія Хана, щоб щось дати людям. Один з цих героїв “Махабхарати” мріяв повністю очистити землю від кшатріїв, а інший – став їхнім ватажком.

Обидва поклонялися богу Рудрі, і обидва були противниками Крішни. Хоча вони й виступали з братами Пандавами, і тому Крішна був на їхньому боці, але вони не усвідомлювали прихованого сенсу тої політики, що проводив Крішна, і противилися їй. А сьогодні вони занурювалися у свідомість Крішни з повною самовіддачею. Ашваттхама і сьогодні поклоняється Рудрі, і робить це, живучи серед аборигенів, серед бхілів.

Гуру Горакхнатх дивився на безкрайнє небо, на те, як різнокольорові промені відображаються від його поверхні та розмальовують небосхил у яскраві кольори. Від його тіла виходить надзвичайно приємний аромат, який поширюється у всі боки. Здавалося, що в  цей момент він є справжнім втіленням краси. На його обличчі не було ніяких ознак старості, навпаки, вираз його обличчя був виразом обличчя пустотливої дитини. Але він цього не помічав. Він міркував про благо людства. Його волосся було розпатлане, а краплинки розталого снігу сяяли на його тілі та волоссі, подібно до коштовностей. Його не можна було назвати занадто високим, але й низькорослим він не був. Брови його були нахмурені, і від нього виходило дивне сяйво. Його погляд був спрямований у глибини космосу. Від його обличчя ніби виходили тисячі потоків світла, і такі самі зустрічні потоки він притягував до себе з космосу. Це був обмін енергіями.  Здавалося, що саме небо схиляється до ніг цієї великої людини. Він зберігав мовчання.  Він розширював атом до безмежності, а безмежність поєднував у крихітному атомі.  Потім він повільно опустився на землю, а потім і зовсім ліг на крижану брилу. І процес, який відбувався лише кілька хвилин тому, несподівано зупинявся. Небо застигло в бездіяльності. Здавалося, що Гімалаї тремтять, і це тремтіння ставало все сильнішим і сильнішим. Але коли великий йог розплющив очі, то все це шаленство перетворилося на розкішну квітку, яка розчинилася в Горакхнатху.

Матхурдас Баба покликав усіх обідати. Шанті Ма разом з Сур’єю і Яшодою Ма подбали про те, щоб все було готове. Усі мовчали. Тепер уже ніхто не хотів вимовляти ні слова. Всі розділили один з одним трапезу, а після їжі всі розійшлися у своїх справах.  Природа відразу відгукнулася на те, що відбувається. Якщо в момент зустрічі святих вся природа перебувала в гармонії, то зараз вона виражала мимовільний смуток. Змінилася мелодія журчання струмків, на гірські схили спустився густий туман. Залишилися ще Баба Матхурдас, Шанті Ма, Сіма Ма та Яшода Ма.

Матхурдас Баба подивився вниз, на світ людей і сказав: “Людина знову знаходиться на краю загибелі. Кривава битва, описана в “Махабхараті”, тривала всього вісімнадцять днів. Не менш відома битва між богом Рамою та Раваною тривала всього десять днів. Перша й друга світова війна тривали кілька років. Однак, що буде тепер, якщо вибухне нова війна, навіть страшно уявити. Людина повинна все ж таки поставити всі свої винаходи на службу творчим силам, а для цього їй доведеться змінити своє мислення. А ви можете зробити це з легкістю. Сьогодні серед людей немає Рами, немає Крішни, немає Ісуса, Будди, Махавіри. Проте їхні безцінні думки залишилися з нами. І якщо всі ці думки об'єднати та направити в один, певний напрямок, то я впевнений, що всі вони відразу ж отримають перевагу над руйнівними досягненнями науки. Таким чином можна змінити напрям, в якому будуть рухатися всі наступні покоління. І тоді ми зможемо допомогти нашому світу. Але що я можу сказати Горакхнатху Бабі чи Кріпачар’ї? Я прийду туди, де в мені буде потреба, але більше я не хочу бути бранцем у сітях цього світу. Все це в минулому.”

Баба Горакхнатх, Кріпачар’я, Аватар Баба, Харі Баба, Шанті Ма, Сур’я та Яшода Ма прийшли в печеру Піндарі. Там, неподалік, йшла робота з будівництва храму. Якийсь час ми провели в печері, а потім вирушили до села Кхаті. Поступово й інші прийшли туди. Там вже були Нага Баба Сант Гірі та Сіма Маї. Вони взяли участь в організованій мною яг’ї, присвяченій Шиві та Шакті, а після цього розійшлися хто куди.

Як пощастило жителям села Кхаті, що їм вдалося побачити всіх цих великих просвітлених. У моїй хатині зупинилися Махаватар Баба та Аватар Баба. В мисливському будиночку розмістилися жінки. У проведені яг’ї мені допомагали Горакхнатх Баба й Нага Баба. Харі Баба і Нага Баба організували для всіх їжу. Ці дні були воістину прекрасними. Інколи декілька днів підряд йшов сніг.

Таке траплялося нечасто. Всі жителі Кхаті досі пам’ятають ті дні, коли великі відлюдники провели там. До цього в цьому селі ніколи не було багатого врожаю, але після описаних подій земля стала щедро обдаровувати селян. Після цієї пам'ятної яг’ї село стало багатим та процвітаючим.

На відстані у два з половиною кілометри від села Кхаті, на протилежному березі річки Піндарі, розташована одна печера. Задовго до цих подій і пам'ятної яг’ї у Кхаті, я постійно бачив двох відлюдників. Вони або прогулювалися навколо печери, або лежали на скелі, споглядаючи небо.

Я теж іноді проводив цілий день на цій скелі. Іноді я дивився на бурхливі води річки Піндарі, іноді споглядав відлюдників, які ходили берегом річки. Якщо я бачив, що вони вже розташувалися на цій скелі, то йшов далі та не заважав їм. Я не намагався познайомитися з ними, і вони теж не робили подібних спроб. У Гімалаях подібне часто трапляється. Ми бачимо один одного, але не робимо спроб зблизитися. Місцеві жителі знали цих відлюдників. Іноді я теж приносив їм топлене масло, фрукти та молоко.

Одного разу я сидів у своїй хатині. Час був близько опівночі. І раптом обидва ці відлюдники зайшли в мою хатину. Горіла жаровня, а я сидів, занурений у роздуми.  Хатина була наповнена димом від жаровні, а в глечику залишалося достатньо молока.  Був і мед. З цих двох відлюдників я впізнав Авадхут Бабу, або Нікхілананда Джи, який часто жив неподалік Мустанг Муктінатх. До цього я зустрічав його кілька разів. Був тут і Махаватар Баба, з яким я до цього не був знайомий, хоч і бачив його кілька разів. Як тільки я побачив Махаватар Бабу, то подумав, що вже десь бачив його, але не міг збагнути, де саме. У нього був високий лоб, волосся розпатлане. Я привітав обох відлюдників. І тоді Свамі Нікхілананда познайомив мене з тим, кого називали Махаватар Баба.

Коли я захотів пригостити їх пластівцями та молоком, вони попросили у мене меду.  Мед у мене був у достатній кількості. Я приніс горщик меду та поставив перед ними. Обидва відлюдники почали їсти його, дістаючи з горщика пальцями, поки увесь не з'їли. Махаватар Баба розповів і про інших відлюдників, з якими я зустрівся опісля. І після цього Махаватар Баба став частиною мого життя. Він зустрічався зі мною сотні разів після цього.

І вже набагато пізніше я дізнався, що Махаватар Баба і Хедія Хан – це два образи, в яких виступає Кріпачар’я. Але ці два втілення, ці дві людини завжди діють по різному. Махаватар був послідовником Господа Крішни, а Хедія Хан поклонявся Рудрі. Один з них дотримувався шиваїстських ритуалів, а інший практикував крія йогу, початок якої поклала флейта Крішни.

Це були два просвітлених йоги. Але вони поперемінно знаходилися в пробудженому стані, якщо один був  у стані неспання, той інший перебував у стані глибокого сну. П'ятдесят років тому Хедія Хан не спав, а до цього – Махаватар Баба. Потім, коли після Хедія Хана прокинувся Махаватар Баба, то Хедія Хан зник. Але іноді можна побачити то одного, то іншого поперемінно, а коли ми зустрічалися з Кріпачар’єю, то не було ні Махаватара, ні Хедія Хана.

Після того як два просвітлених йоги випили молока та поїли меду, вони пішли. Наступного дня, коли я повернувся до печери, то побачив, що там уже були Сарвешварананда та Махаватар. Нікхілананда Джи з ними не було. Недалеко від Піндарі в печері знаходилися тіла двох відлюдників. Вони сиділи, занурені в стан самадхі. Я намагався пригадати, хто вони, але у мене не вийшло. Я бачив їх у цьому стані вже сім років. Тепер я часто, за прикладом Махаватар Баби, прибирав в цій печер, навколо відлюдників. Я не намагався дізнатися у Махаватар Баби, хто вони такі, тому що він вважав, що мені це знати не обов'язково. В тому селі були старі, які стверджували, що ці йоги перебувають у стані самадхі вже стільки років, скільки вони себе пам'ятають. І це означало, що відлюдники перебували у стані самадхі вже кілька століть. Коли вони знову повернуться у свої тіла, щоб щось дати цьому світові, невідомо, бо у гімалайських йогів є звичай не заважати іншим йогам і не намагатися нічого виясняти про них. Якщо так трапиться, то ми дізнаємося, хто вони такі.

Про що говорять Гімалаї, і що вони можуть нам дати? Якщо ви поставите їм пряме запитання, то вони обов'язково дадуть відповідь. Після того, як я познайомився з Махаватар Бабою, ми стали проводити з ним багато часу. Сиділи на каменях і годинами говорили про адвайту. Говорили про карму, про життя і смерть. У нього про все була дуже виважена і чітка думка. Особливо часто він обговорював важливість йоги в людському житті та ту пряму залежність між вчинками людини та її майбутнім життям. Йога – це коли людина свідомо пожинає плоди власної карми. Життєва активність затягує людину у власні сіті, але йога звільняє людину від цих кайданів народження та смерті. І від самої людини залежить, який шлях їй вибрати.

Махаватар Баба часто з'являється на Кумбха Мелі. Він постійно подорожує, а в штаті Уттаракханд люди добре його знають. Живе він і на берегах річки Нармади. Його улюблене місце – Каші, але зараз його найчастіше можна знайти в Гімалаях, в печері неподалік Піндарі. Його печера дуже велика. В 1981 році я проник всередину цієї печери, про яку складають легенди. Всередині я побачив, що там немає нічого схожого на золотий палац, про який ходить так багато чуток. Але сама по собі ця печера незвичайна. Коли я обговорював цю печеру з Махаватар Бабою, то він мені казав: “Нічого дивного в цих чутках немає. Наші сучасники звикли асоціювати божественне начало з образом невичерпних багатств: із золотом і дорогоцінним камінням. Тому і говорять, що ця печера повна скарбів. І люди приписують нам прив'язаність до цих речей, які по суті нічого не варті. А якщо люди не знають точно про якесь місце, то починають складати про нього легенди. Згідний, наші почуття можуть бути дорогоцінними, але яка нам користь від тих скарбів? І невже вони думають, що людина, яка зовсім обходиться без одягу, житиме в золотому палаці? Люди вічно придумують щось дивне.”

Дорогою до С’яхі Деві в нього була ще одна хатина. Часто я зустрічав і Латурія Бабу, Сомбарі Бабу і Хедія Хана. Цим людям подобалися такі місця, як Калічаур, Сур’я Деві, Кайлаш, гори біля Бхімтала і Катхгхарія. В печері, розташованій вище села Кхаті, завжди жили відлюдники. Раніше вони були майже оголеними, і тільки після моїх наполегливих наполягань прикрилися подарованими мною накидками. Тепер я вже звик щоразу, коли приїжджаю в Гімалаї, брати з собою теплий одяг і накидки, які я наполегливо намагаюся вручити відлюдникам.

Часто люди говорять, що йога – це дуже складно, і точно так само вважають, що зустріти відлюдника в Гімалаях – нелегко, що неможливо стати такими, як вони. Але насправді це неправда. Адже те, що ми в цьому втіленні народилися в тілі людини, багато про що говорить. Це – ні з чим незрівнянна, сприятлива можливість. Якби наша карма була настільки поганою, ми б з вами не народилися в тілі людини. Тому ми обов'язково повинні скористатися такою унікальною можливістю. Але якщо перед вами з'явиться хтось, хто стверджуватиме, що він – це Махаватар, Сарвешварананда, Рамлал Прабху, Сундар Натх або якийсь інший уславлений йог, то ви посмієтеся з цієї людини та проженете її геть. Казатимете: “Треба ж, яке нахабство! Називати себе Махаватаром!”

А може, це якраз і буде Махаватар Баба. Тому завжди будьте уважні: у будь-який момент ви можете зустріти в Гімалаях кого завгодно. Він мандруватиме горами, на вигляд нічим не відрізняючись від звичайного відлюдника. Якщо ви шукатимете істину, то вам обов'язково зустрінеться хтось зі справжніх йогів, який відкриє вам таємниці, приховані під виглядом звичайнісіньких речей і подій. Ви не можете досягти просвітлення, сидячи на березі священного Гангу і нічого не роблячи. Рано чи пізно вам доведеться стрибнути у воду.

Теж саме відноситься до святих відлюдників. Навіть якщо я вас з ними познайомлю, ваш скептично налаштований розум не погодитися визнати їхню святість. Адже ви звикли сумніватися буквально у всьому, і нічому не вірите, поки не отримаєте достатньо доказів. Тому вам доведеться самим шукати таких просвітлених людей. Адже вони не будуть ганьбитися, представляючись вам самі, та і я не захочу плодити у ваших душах сумніви, знайомлячи їх з вами. Одного разу я познайомив Харі Бабу з людьми. Їх було близько п'ятдесяти осіб, і серед них були професори, політики, чиновники, бізнесмени. Вони задали йому величезну кількість питань, які розумними ніяк не назвеш. Наприклад, вони запитували Бабу про вік. До відома, Харі Баба виглядає максимум на п'ятдесят – п'ятдесят вісім років. У відповідь на багато питань він просто посміхався.

Тому про справжніх йогів звичайні люди не знають. Не знають подробиць їхнього життя. Поки Саї Баба жив серед людей, ніхто не звертав на нього уваги, але коли він став знаменитий, як великий просвітлений, зустрітися з ним стало дуже складно. Поки він не став знаменитий, він був вільний: блукав світом, ночував, де доведеться. Але згодом він втратив цю радість. Життя загнало його у свою пастку. Тоді йому довелося жити за розкладом: у визначений час їсти, у визначений час медитувати. Раніше він належав усьому світу, а тепер став належати тільки обраним людям. Ось так змінилося його життя. Люди думають, що можуть підкорити святого своїй владі та своєму розпорядку. Адже ці люди повинні підлаштовуватися під розпорядок святого, і тільки тоді вони зможуть припідняти покрив, що приховує істину. Інакше вони не зможуть позбутися сумнівів і втратять навіть те, що вже досягли на духовному шляху.

На Кумбха Мелі я провів деякий час з Махаватар Бабою та Ганда Бабою. Тоді деякі інші люди знущалися з нас, вивергали прокляття і лайку. Адже життя не кожну секунду дає нам можливість довести свою правоту. А цим людям обов'язково потрібні докази. Подумали б вони краще про те, що в цьому світі їм нічого не належить, навіть свій характер вони запозичили в інших. У них немає нічого свого, а їхнє життя наповнене сумнівами та страхами. Якби вони могли прокинутися хоча б на секунду і посіяти у своїй душі насіння надії, то відразу б побачили, як зміниться їхнє життя. Для пошуків істини необхідне усамітнення, і якщо під час таких пошуків людина буде знаходитися в Гімалаях, то вони обов'язково розкажуть їй про таємниці природи.

Напевно мої читачі знають про те, що відбувається, коли перед людиною виникає та чи інша проблема. Як швидко з'являються непрошені порадники! І якщо люди висловлюють думку, яка відрізняється від її власної, то вона буде стояти на своєму до кінця з порожньої впертості, навіть якщо її ідеї повністю суперечать істині. Тому я хочу дати вам пораду: перш за все укріпіться у своїх переконаннях та зачиніть двері сумнівів. Тоді ви зможете просуватися вперед, зможе розвиватися, зможете наблизитися до істини. Тепер ви вже зрозуміли, що Кріпачар’я – це Махаватар Баба, це Хедія Хан. Якщо ви зустрінете кого-небудь з них, то не сумнівайтеся ні хвилини. Про ці три іпостасі одного і того ж святого люди знають повсюди в таких районах, як Ранікхет і Кумаон. Взагалі, з їхніми іменами пов'язана майже будь-яка гора в Гімалаях, але є й особливі місця, де їх можна зустріти з більшою ймовірністю, наприклад, – Маркандея Ріши Кунд. Це місце розташоване на дорозі між Найніталем і Катхґодам Чунгі Чаукі. Є й Тапт Кунд, розташований по дорозі в Піндарі. Саме там Хедія Хан своїми руками встановив статую Шиви. Саме в цих двох місцях я зустрічав Хедія Хана. Хедія Хан був одягнений у просторий халат, а на голові в нього була шапочка, яка спускається до шиї. Зазвичай його одяг білого кольору, як у брахмачарі. Він постійно робить якісь чудеса, і всі люди в районі Кумаона знайомі з його м'яким характером, добротою, й бачили ті чудеса, які він їм являє. Іноді він сидить серед своїх послідовників у Хальдвані й за лічені хвилини переноситься звідти в Харідвар разом з ними. Потім вони здійснюють омовіння в Гангу і повертаються. Інколи він зупиняється в монастирях і храмах, у своїх прихильників чи в печерах. Тисячі будинків в районі Альмори, Найніталя, Пітхаургарха наповнилися святістю завдяки його присутності. Іноді він зупиняється в чиємусь будинку на кілька місяців. А іноді він перетворюється на корову і спокійно пасеться на лузі. Якщо в такий момент до нього хтось звертається, то він знову приймає людське обличчя і з'єднує руки перед грудьми в традиційному привітанні. Він вибрав Махендер Бабу виразником своїх думок, але Махендер Баба вже пішов з цього світу. 

Махаватар Баба ніколи не носить одяг, крім однієї пов'язки на стегнах. Щоправда, зараз він почав пов'язувати навколо талії товсту шаль. Він теж знайшов виразника своїх ідей. Це – пан Лахірі, який служив йому свого роду рупором у світі людей. Але пан Лахірі теж залишив цей світ. 

Кріпачар’я Джи завжди одягнений у жовтий одяг. Інколи його можна побачити на власні очі, і тоді в нього на голові можна розгледіти великий тюрбан золотистого кольору, дхоті, що спускається до колін, і накидку. Хедія Хан часто ходить, схиливши голову. Мені він завжди каже, щоб я скоріше йшов. А Махаватар Баба навпаки завжди притискає мене до грудей і не відпускає. Іноді вони з'являються один за одним дуже швидко. Не встигав я ще попрощатися з одним з них, як тут же зустрічав іншого. Довгий час я теж перебував з цього приводу у сумнівах, поки Горакхнатх Джи їх не розвіяв.

Всього через декілька днів після того, як ці махатми пішли, в печеру, яка знаходиться неподалік від Піндарі, завітали Ашваттхама і Кріпачар’я Джи. Я був вражений до глибини душі, коли побачив цих двох великих святих, які стоять переді мною, одягнені у жовтий одяг. Кріпачар’я виглядав задоволеним і дивився на всі боки, ніби щось шукаючи. Ашваттхама, навпаки, виглядав трохи пригніченим, ніби щось загубив. Я вперше побачив Ашваттхаму Джи в Гімалаях. Для мене це також була перша можливість послужити великим йогам. Я завжди мріяв про випадок послужити Ашваттхамі, коли ми були з ним разом в Сульпанешварі.

Жителі села Кхаті створювали храм Бхагаваті Ма в Піндарі. Разом з Чанчал Сінхом і Мангал Сінхом на будівництві працювало ще десять людей. Я звелів Пратап Сінху принести води, і тоді всі вони припинили працювати, прибігли до нас, готові виконати будь-яке бажання високих гостей. Мангал Сінх розстелив тигрові шкури біля входу в печеру на сонці, і ми розсілися на них. Хтось вирушив за хмизом, хтось за водою, хтось зайнявся приготуванням їжі. Коли я зайшов у печеру, то побачив, що там стоїть величезний глечик, повний кислого молока, а поруч велике барило меду. Я здивувався, звідки все це взялося? І тоді я почув ніжний жіночий сміх і зрозумів, що все це з'явилося завдяки милості Бхагаваті Ма. Я був вражений, двоє святих були раді отримати як частування кисле молоко з медом. Я теж поїв з ними. Потім прийшли ще відлюдники. Я трохи відійшов від печери їм на зустріч, щоб привітати їх. Це були Свамі Бхаскарананда, настоятель ашраму, де жила Анандамаї, і Сварупананда Джи, житель Вріндавану. З ними були ще учні з Америки та Австралії. Через деякий час прийшов і Саньял, журналіст з Делі. Я погодував усіх гостей медом й кислим молоком. Потім ми на деякий час пішли на Зіро Поінт, і там досить довго розмовляли. Потім Свамі Бхаскарананда повернувся разом зі своїми супутниками. Ті, хто займався будівництвом храму, знову взялися до роботи. А ми втрьох розташувались у печері.

Холодні пориви вітру змушували тремтіти, але сонячні промені зігрівали. Природа завжди говорить так багато, але хто її слухає? Людина не звикла до неї прислухатися, і звертає на неї увагу лише тоді, коли вона починає бунтувати. Якщо відбуваються природні катаклізми, то людина схильна у всьому звинувачувати Бога. Вона проклинає природу, але себе й не думає винити. Навпаки, людина хоче бути господарем природи. І якщо за своєю власною виною людина оступається і падає, то у всьому звинувачує долю. Через деякий час Кріпачар’я сказав: “Коли прийшов Ашваттхама, я вирішив, що непогано було б відвідати тебе. Адже Горакхнатх Баба вже розповів тобі про мене, а про Ашваттхаму Джи ти й так знаєш досить багато.”

“Відтоді, як я прийшов у цей світ, я мріяв щось зробити для людства, і я постійно щось роблю. Але я спостерігаю, що одна й та сама душа тисячі разів з'являється на світ, і весь час блукає в пітьмах. Чинити так її змушує власна карма. Мая не хоче відпускати її зі своїх сітей. Душа перероджується багато разів: у тілі людини, тварин, комах і птахів. І я завжди намагаюся вказати людям правильний шлях. Але так мало я зустрічаю людей, які слідують моїм порадам. Досі я зустрічаюся з душами тих, хто брав участь у легендарних битвах “Махабхарати”. Адже в “Махабхараті” були тільки Дурйодхана – лиходій, і Душшасана, який хотів позбавити Драупаді честі. А сьогодні скільки цих Дурйодханів і Душшасанів! У цьому творі описано лише один великий політик і дипломат Крішна, а сьогодні в нашій країні політиків не порахувати! Звичайно і тоді, і зараз, існували сильні пристрасті, існували любов і ненависть. Але різниця полягає в тому, що сучасна людина потрапила в повну залежність від матеріального світу, в той час, як людина минулого вміла силою своєї думки створювати намір. Люди минулого слідували своїй клятві до останнього подиху, а сучасні люди змінюють свої переконання миттєво. Люди залишилися тими ж, але їх мислення змінилося. В минулому люди мислили вільно, а зараз вони мислять, як раби. Мені теж доводиться йти в ногу з часом, вникати в усі зміни, що сталися за ці роки, адже інакше я не зможу зрозуміти людей і допомогти їм. Саме тому люди знають мене, як Махаватар Бабу чи Хедія Хана. Я ж – Кріпачар’я. І про це знають тільки найближчі мені люди, такі як Ашваттхама, Аватар Баба або Шанті Ма. Адже вони теж жили в часи “Махабхарати”. Але Ашваттхама нічого зробити не може, тому що він навіть і не намагається. Він анітрохи не змінився з часом. Він не хоче використовувати свій розум, живе серед аборигенів. Можливо, в ті часи, коли Арджуна зі сліпою вірою виконував усе те, що говорив йому Крішна, це було правильним способом наказу, але зараз ніяк не можна забувати про те, що людина наділена розумом. Ашваттхама навіть не намагається позбутися минулого прокляття. А якщо людина нічого не робить, то й результату не буде. Що посієш, те й пожнеш.”

“Іноді я приймаю якусь нову форму, і в такому вигляді блукаю світом. За часів “Махабхарати” я теж був учителем – ачар'єю, був наближений до Крішни. Я його одночасно любив і ненавидів, тому що хоча він і був цілісною особистістю, але він чинив завжди по-різному. Я не поклонявся Крішні, хоч і добре його знав. Я був навіть противником його ідей, однак, не мав нічого проти нього самого. Саме тому в тій легендарній битві я не був на боці братів Пандавів. А потім відбулася та велика битва, яка сталася саме через Крішну. Крішна все це знав раніше. Саме через нього часи змінилися. Звісно, передумови до цього склалися самі собою, а Крішна лише допоміг цьому процесу, адже він насправді не був ні на боці Пандавів, ні на боці Кауравів. Він не належав нікому, але, здавалося, що він належить всім. Він робив те, що було необхідно в умовах, що склалися. Він був одночасно і звичайною людиною і божеством. Він не був нічиїм сином і не був чиїмось створінням. Він не любив ні Арджуну , ні Яшоду. Він був всепроникною сутністю. Іноді він, як боягуз, залишав поле бою, а в інший час чинив, як справжній герой. Він був і вчителем, і учнем. Він жив і на небі, і у воді. За бажання він створював кілька тіл одночасно. Він був з усіма своїми коханими, але то була тільки його ілюзорна форма. Він ніколи не розлучався зі своєю флейтою, з короною і з пером павича. Його флейта видавала такі чарівні звуки! Кажучи правду, я не був ворогом Крішни, але він сам робив мене своїм противником. Все відбувалося так, як хотів Крішна, тому що саме в цьому полягало його завдання.”

“Якби не було мене, Бхішми, Дрони та Карни, то брати Каурави не вступили б у битву. Якби не було Крішни, то брати Пандави теж не стали б боротися. Але, насправді. Крішна провокував обидві сторони. Саме тому, перебуваючи на полі битви, він і став провісником “Бхагавад Гіти”. Якби він захотів, то відступив би Арджуна, а разом з ним і вся армія Пандавів. Але Крішна вирішив змінити історію. Коли велика битва закінчилася, тоді Крішна і став тим Господом Крішною, якого ми знаємо. І люди почали йому поклонятися. Якби не було Крішни, то час плив би як і раніше. Тому ми не забуваємо про Крішну досі. Досі персонажі “Махабхарати” блукають цією грішною землею. І я теж ходжу цим світом, допомагаю людям, показую їм шлях до просвітлення. Сьогодні світ знову стоїть на порозі такої ж кризи, яка була за часів “Махабхарати”. Цінність людського життя неймовірно знизилася, а цінність машин і різних механізмів зросла.” 

“Деякий час я проявляв себе через Махаватар Бабу, потім – через Хедія Хана. В образі Хедія Хана я блукав світом, грав, вивчав його таємниці та таємниці сучасного суспільства, разом з Латурія Бабою та Сомварі Бабою ходив на Кайлаш та в Бадрінатх. Разом із Нараяном Свамі, Параманандою, Гангагірі та Сімарам Бабою обійшов усі Гімалаї. Я часто обходив всю країну, а потім знову повертався в Гімалаї та намагався надихнути інших йогів на те, щоб вони зробили щось для нашої країни. Я спонукав Джангам Бабу, Хансешвар Махараджа, Мохан Даса, Маджну Маланга, Крішну, Према, Нірмалу Бане, Бейджнатха Гірі, Махадева Гірі та інших відлюдників спуститися з гір до людей. Яким прекрасним був час, проведений з великими відлюдниками! Але поступово всі вони покидали мене. Я ставав все більше і більше самотнім, а мая все більше і більше затягувала мене у свої сіті. Тоді я вирішив зникнути зі світу, як Хедія Хан, і ознайомив зі своїм бажанням своїх друзів.” 

“В той час мусони були неочікувано сильними, від дощів всі ріки вийшли з берегів. Я повільно просувався в бік Джаул Деві Сангам. За нами йшли тисячі людей, багато з них плакали, інші поперемінно занурювалися то в океан надії, то в океан відчаю. Раніше ця місцевість підпадала під юрисдикцію області Альмора. Пал Раджа з Аскота теж не знаходив собі місця. Місцевий голова поліції зробив все, що міг, щоб зупинити мене, але в нього нічого не вийшло. Я повільно просувався до своєї мети разом з іншими відлюдниками. Я прийшов у місце злиття річок, туди, куди й прагнув. Подивився на гору Кайлаш. У той час дощ припинився, і вже наближався вечір. Я сидів, спостерігаючи за заходом Сонця, а потім, коли Сонце зайшло, я піднявся. Піднялися на ноги й всі інші люди, які були зі мною. Всі плакали, особливо жінки. А я спокійно вирушив до того місця, де збирався зануритися в самадхі під водою. Я йшов все далі й далі, а бездонні води річки стулялися у мене за спиною, поки, нарешті, я зовсім не зник з поля зору. Я знаходився в місці злиття річок. Звідти річка Калі Ганг підхопила мене і понесла. Перед обличчям широкої громадськості моє фізичне тіло було віднесено річкою. Я був у свідомості. Поступово наступала ніч. Річка принесла мене в Панчешвар. З одного боку був Непал, з іншого – Горакх Дхуні. Саме Горакх Дхуні притягувала мене.”

“Я вийшов з води, попрощався з річкою, яка мені допомогла, і відправився саме в той бік. Тепер я вже був не Хедія Хан. Весь мій одяг потонув у річці. Тепер я став Махаватар Бабою. Кілька днів я відпочивав у Горакх Дхуні. Потім до мене почали приходити люди. Тоді я пішов звідти та попрямував на гору Дронагірі, де в мене була печера, і саме там поринув у самадхі. Я звільнився від своєї минулої карми, відкинувши старий одяг та потонув у своєму минулому житті. Коли це сталося, Хедія Хан все ще був живий, але потім, через п'ятдесят років, я був вражений, почувши, що він досяг великої популярності, користуючись моїм ім'ям. Можливо, він став жертвою суспільства, але, звісно, ​​це неправильно. Навіщо він псує власну карму? Ця душа плете навколо себе павутину, в якій заплутається сама. І все це заради грошей. Але він помер уже того дня, коли почав прикриватися моїм ім'ям. А я живий, і моє ім'я живе, він же помер уже давно. Він, звичайно, отримає тимчасову радість. Але одного разу він піде, і залишиться справжній Хедія Хан, той, що був і раніше, той, хто зараз є, і залишиться в майбутньому.”

Коли наступив вечір, обидва божественних йоги пішли. Я провів їх до печери Бхандар. Потім вони зайшли в цю печеру і зникли. Печера Бхандар простирається на багато миль у трьох напрямках. Вона розташована на відстані двох з половою миль від мисливського будиночка Пхаррукія по дорозі в Піндарі. Вхід в печеру зазвичай буває завалений снігом. Махатми часто приходять у це місце. Тут дуже багато мідного посуду, який зберігається в печері з незапам'ятних часів. Коли святі зникли з виду, я повернувся до себе.

Я думав про велич людського життя. Адже людська душа може вирватися з сітей маї, досягти просвітлення і зануритися в той океан, який містить у собі все. З іншого боку, в цьому океані немає нічого. Занурившись в океан вічного життя, людина сама стає безсмертною. Але сучасні люди, дізнавшись лише малу дещицю великого знання, починають вважати себе вище всіх інших, оголошують себе божествами, обманюють весь світ, а разом з ним себе. Вони вважають себе розумними, але чи може бути розумною людина, яка обманює саму себе? Вони оточують себе стінами брехні, і таким чином знищують істину.

Людина втрачає все, коли втягує себе в перегони за матеріальними цінностями, за розкішшю та достатком. А якщо це відбувається тоді, коли вона уже дізналася, що таке істина? Вона використовує свої надприродні можливості, щоб досягти матеріальних благ, і чинячи так, втрачає саму себе. Вона уже не та, що була раніше, але й просвітлення вона не досягла. І все своє життя вона проводить у брехні, намагаючись видати брехню за істину. Поступово це входить у неї у звичку. А коли людина хоче вирватися з тієї павутини, котру вона сплела, щоб у неї попалися інші люди, не може цього зробити. І до самої своєї смерті людині не судилося вирватися з цієї павутини. 

Коли смерть постукає у двері такої людини, то що вона їй відповість? Той, хто прикривався одягом духовності, проголошував себе Богом, дивував людей чудесами? Невже він сподівається обдурити смерть, так само як він раніше обманював оточуючих його людей? І та карма, яку він створював собі такими вчинками, приведе його згодом у місце, яке він і уявити не міг. 

Звичайна людина не може бути аватаром божества, бо вона знаходиться в сітях життя та смерті. Адже людина – це мандрівник, вона не може стати Богом. Вона – лише частина світобудови, хоча і може досягти просвітлення. А для цього йому доведеться втратити себе колишнього. 

Всі дива і надприродні здібності проявляються через фізичне тіло. Кожна людина має такі потенційні можливості: вона може матеріалізувати себе в кількох фізичних тілах, може подорожувати в космосі, може жити у воді або під землею. Це можливо за умови, що вона опанувала контроль над своїм тілом. Чи можна таке називати божественним дивом? Адже це не має жодного відношення до Бога, а має відношення до надприродних здібностей людини. Тому не можна стверджувати, що людина, яка має надприродні здібності, перетворюється на Бога. Надприродні здібності – це ознака непересічної людини.

Перед тим як піти Кріпачар’я описав деяких персонажів, які стали відомими в сучасному світі. Потім сказав: “Зрештою, людина зіштовхується з тим, що не хоче отримати ні при яких умовах. Вона зіштовхується зі смертю.”

“І та людина, яка сьогодні видає себе за Хедія Хана, завтра обов'язково зіткнеться зі смертю. Він думає, що я ні про що не підозрюю, але я не втручаюся у все це, тому що він – звичайна людина. Людина вбиває інших. Карма робить його настільки порожнім, що нічого свого у нього не залишається. А хіба, втративши свій стрижень, людина може знайти істину? Але зараз це стало звичайною справою. Наприклад, Хедія Хан, який називає себе моїм ім'ям. Адже зображаючи з себе іншу людину, вона втрачає свою власну сутність.”

“Він може заперечити, що якщо людина зображує з себе Будду, то якось стане подібною до Будди, якщо вона зображає з себе Раму, то одного разу стане подібною до Рами. Вона стане істотою, гідною поклоніння. Однак, одного разу така людина забуде, хто вона така насправді. Якщо хтось хоче підтримувати моє життя, вбивши самого себе, то навіщо мені заперечувати? Однак він, який продав своє життя за гроші, помре якось, бо його насправді ніколи й не було. Я ж житиму вічно. Я не хочу нікого звинувачувати. Це – вина нашого суспільства, яке неодмінно хоче поставити когось на п'єдестал. Це – пережитки минулого, але нехай все йде так, як іде. Адже такий порядок, так чи інакше, охороняє релігію та духовність. Кожна людина живе, надихаючись різними надіями, але коли вона вмирає, то всі її надії перетворюються на порох.”

“Та подорож, що пролягає між життям і смертю, та відстань – це і є життєвий шлях людини. А після цього людина починає новий шлях, в іншому напрямку. Гімалаї говорять нам про те, що вони є істинним притулком великих душ, великих йогів і просвітлених. І богиня Парваті – це дочка Гімалаїв, яку по-іншому називають Джагадамба. Шива – це її чоловік, який є володарем всього Всесвіту, Парамешварою. Але я ніколи не чув про те, щоб він проголошував сам себе Богом.”