Глава 24. Девідхура

Девідхура – це святилище, присвячене Шакті. Воно знаходиться серед скель, в місці, яке створила сама природа. З цим святилищем пов'язана давня легенда. Неподалік від цього місця знаходиться дім Тарадатта Шастрі, де він живе разом зі своєю сім’єю. Тарадатта Джи – джерело ведичних знань. Всі брати в його сім'ї мають численні достойності. Наприклад, Гхьяншьям Датта – справжній аскет. За порадою Шастрі Джи я відправився в Девідхуру. Нанда Валлабх Джоші потурбувався про моє розміщення, він хотів, щоб я залишився там, як можна довше. Святилище Шакті дуже мене вразило. В цьому місці відчувається присутність Великої Матерії.  Першого ж дня я зустрів Її там. Ми сиділи на великому камені та довго розмовляли з Нею. Потім Бхагаваті повернулася у свою печеру, а я пішов до приміщення інституту, де вивчали санскрит, коротати час до ранку. Я жив там в одній з кімнат. Цей навчальний заклад функціонував під керівництвом сім'ї Шастрі. Неподалік був невеличкий базар, який складався з десяти-п'ятнадцяти крамничок.

Моя поява в цих місцях наробила багато шуму. Люди приходили з віддалених поселень. Почалася підготовка до проведення яг’ї та самадхі. Я вирішив, що в цьому священному місці занурюсь в самадхі на дев'ять днів. Разом з тим ми готували проведення інших релігійних церемоній. Здавалося неможливим дістати все необхідне в цьому маленькому гімалайському селищі, але я вірив в силу Бхагаваті, в те, що Вона мені обов'язково допоможе. Коли я отримав допомогу від Нанди Валлабха та Лачхумана Сінха Ламгархії,  які були адвокатами та впливовими людьми цих місць, то проведення яг’ї стало можливим.

Я хотів, щоб мене на дев'ять днів зарили в землю і щоб я перебував в стані самадхі, але створивши собі інше тіло, міг би подорожувати повсюди. Багато мандрівних відлюдників заперечили цю затію. Втім я був радий їхнім протестам, бо вони показали мені, що я знаходжуся на правильному шляху. Адже бути відлюдником та аскетом не означає розпалити вогонь і, сидячи перед ним, смалити цілими днями гашиш та повчати інших. Справжній святий нікого не ганить. Адже крім самого себе він не знає ні про кого іншого, тому і не може нічого про них сказати. Адже відлюдником ми називаємо святу людину, яка вирвалася з кайданів симпатій та антипатій. Якщо ж людина загрузла в різних оцінках, її вже не можна назвати святою.

Дев'ять днів моє фізичне тіло знаходилося в Девідхурі у стані самадхі, і в той час, як я сам мандрував Тхалом, Морнаулом і в околиця Девідхури. Під час мого самадхі проводили належні релігійні церемонії. Я ж, покинувши своє фізичне тіло, гуляв серед людей. Для лікарів, викладачів та журналістів було дивно бачити мене в іншому тілі, яке я створив, коли залишив фізичне тіло і занурився в самадхі. Сільські жителі постійно ходили навколо місця мого самадхі. Я ж зовні спостерігав за ними. Продовжувалася підготовка до проведення Яг’ї Махачанді. Все робилося, ніби само собою. Коли я був занурений в самадхі, то з благословіння божественних сил, зумів надихнути Даянанда Гаркоті та Сарасваті Гаркоті на те, щоб вони присвятили своє життя служінню Богу. Вони вже багато років страждали від невиліковних захворювань, а я зміг повернути їм здоров'я.

Людина завжди має високі мрії та наміри, вона хоче зробити так багато, але стає рабом обставин, і вимушена жити так, як їй зовсім не подобається. Кайдани культурного виховання та суспільних забобонів не дають їй розірвати це порочне коло, не дозволяють вирватися в небо, на простір. Егоїстичні люди роблять інших довірливих людей рабами своїх переконань, щоб інші робили те, що їм вигідно. Якщо якась безкорисна людина і спробує розкрити всю глибину їхнього лицемірства, то їй прийдеться битися з переважаючими її силами егоїзму. Саме такі люди підтримують міжнаціональні конфлікти та бандитизм, експлуатуючи з їхньою допомогою ресурси суспільства. Влада теж завжди на боці подібних людей. Ці егоїсти засновують релігійні організації, і, прикриваючись красивими словами про благо суспільства та гуманізм, творять свої темні справи. Вони не хочуть, щоб люди жили спокійно. І тут нам теж прийшлося зіштовхнутися з подібним явищем. Деякі асоціальні елементи, заручившись підтримкою відлюдників, почали поширювати про те, що відбувається, різні чутки, націливши свої зусилля на простих та наївних людей, на місцевих жителів. Але цим спробам була дана відсіч, завдяки невтомним зусиллям Лачхумана Сінха, Мансінха Негі та Пуран Сінха Бори.

Наш розум завжди неспокійний, схильний до емоцій, він прагне вплинути на життя, відводячи душу зі справжнього життя в інший бік, змушуючи людину піклуватися переважно про матеріальні цінності. А наша душа, і собі, завжди кличе нас до відречення та святості. Виходить, що людина починає приймати за істинну радість та задоволення, яке вона отримує від володіння матеріальними обєктами. Розум ніби накриває душу своїм покривалом. Всі хочуть зануритися в глибини вічності, але ніхто цього не робить. Бо щодня перед людиною постають практичні питання, які вона повинна вирішити. Людина ж хоче жити по-справжньому вільною від всіх обмежень. Але їй це не вдасться протягом всього її життя. Вона то зайнята своїми дітьми та сімейними проблемами, то її увагу приковують слава та престиж. А поки людина вагається, розум вже повністю захоплює контроль над нею. Людина загрузає в думках про матеріальне, вона вважає своїм обов’язком жити та шукати для себе засоби для існування.

Якщо людина, навантажена вантажем емоцій та почуттів, змучена від внутрішньої боротьби, зустрічає на своєму шляху того, хто привідкриває для неї ворота духовності, то їй здається, що її вантаж не такий вже і тяжкий. Подібно до того, як пересохлі ріки та струмки під час мусонів переповнюються водою, а потім пересихають, так і людина переповнюється релігійним екстазом, наприклад, коли слухає духовні проповіді, а потім її порив закінчується. В житті кожної людини багато разів настає осінь, і багато разів приходить весна. Але кожного разу людина не помічає дихання часу, занурена у свої поточні проблеми. Адже ці гімалайські села відвідали тисячі відлюдників, але як мало людей змінило після цього своє життя! Я дав деяким людям з Девідхури посвяту, дікшу, запалив це духовне світло в їхніх серцях та пішов звідти.

Я провів деякий час зі служителем храму в Саптешварі, Дінешею Пурі Бабою, а потім відправився в Нанда Деві, і там медитував в печері. Переді мною тік священний Ганг, гордо здіймала свою засніжену голову вершина Нанда. Скрізь була природна краса, яка і є найвищою формою мистецтва. Я додав нову сторінку до літописів та легенд Девідхури.

Я примирився з природою. Я визнав існування матерії, символом якої є земля, я визнав рухомість та непостійність повітря, полум'яний порив вогню, простоту на піддатливість води, непорушність гір, незмінний колообіг сонячного диску, очікування місяця, скороминущість хмар, щедру любов дощу.

Занурений у свою власну душу, я спостерігав за п'ятьма основними елементами, спостерігав за їхніми іграми, перетвореннями та метаморфозами. Я набув надприродні здібності. Навчився протягом довгого часу знаходитися під землею, мандрувати повітрям та в космосі, подорожувати іншими світами та жити під водою. Отримавши всі ці здібності, я став вільно мандрувати Гімалаями. Я пояснював важливість духовності  сучасним вченим, як у нашій країні, так і закордоном, посилаючи їм відповідні ментальні імпульси. Я також намагався показати вченим всього світу, що душа дійсно існує. Я приймав будь-який виклик, який кидала мені сучасна наука.

Людина може вийти переможцем у битві зі смертю. Вона може за власним бажанням зупинити будь-яку життєдіяльність організму, а потім, повернувшись у тло, знову оживити його, наповнивши його свідомістю. Якщо людина захоче, то може повністю зупинити всі функції організму, мисленним зусиллям зруйнувавши своє тіло, та відновити їх в будь-який момент, знову його відтворивши. Вона може навіть створити не одне, а багато тіл. І сьогодні існує багато таких йогів та відлюдників, чиї надприродні здібності не у змозі пояснити сучасна наука. Я теж не раз вражав сучасних вчених та матеріалістів своїми діяннями. Моєю ціллю було змусити людей задуматися про духовність. Коли моє тіло закопували в землю, занурювали у воду чи залишали на декілька місяців серед гімалайських снігів, мені надавався шанс показати на практиці всі безмежні можливості нашого тіла та свідомості. Ці дії були напрямлені на те, щоб отримати великий суспільний резонанс, але сам я міг на роки залишити своє тіло у гімалайських печерах і подорожувати з іншими відлюдниками різними світами.

Я постійно мандрував, переміщався з цього світу в інші світи. Я постійно кудись йшов, кудись просувався, знаходячись у фізичному тілі, в тонкому чи кармічному тілах. Я на роки покидав людське суспільство, а в інший час століттями спостерігав цю безкінечну п'єсу життя. За своїм бажанням я створював своє тіло чи знищував його. Я міг залишити своє фізичне тіло, і в іншому тілі подорожувати різними світами. Інколи я поселявся в тілах тварин, а інколи в тілах птахів. За своє життя я зумів побувати на місці найрізноманітніших живих істот. Але ні думки людей, ні звички тварин не вразили мене. Я просто колекціонував різні відчуття. Я вивчав природу людини, але сам був вічним мандрівником. Я йшов вперед зради своєї душі, в ім'я адвайти.