Глава 23. Зв’язок з душею

Чампа як і раніше почувала себе не дуже. Вона жила в Альморі. Я поїхав до неї. В ті часи Чампа та Према були студентками. 

Я вирішив вступити в контакт з тими духами, які докучали Чампі. Скільки разів за увесь цей час Чампа знаходилася на грані життя та смерті,  на грані надії та відчаю! Коли Чампа була при тямі, то її настрій зазвичай був дуже хорошим. Що ж стосується її сестри Преми, то вона завжди була занепокоєна її станом. У Чампи  були близькі подружки: Ума Сах і Кіран Сах, а також інші студентки багато спілкувалися з нею. Вони разом ходили до коледжу. Але в Чампи не все було гладко. Прямо перед початком випускного екзамену вона знову знепритомніла.

Тоді я і прийняв тверде рішення розібратися з духами, які переслідували Чампу.  Поруч зі мною знаходилися Према та Ума Сах. Раптово з Чампою почали відбуватися дивні метаморфози, вона заговорила чоловічим голосом. Вона використовувала у своїй мові дуже гарні слова та вислови з мови урду. Коли я протягнув їй руку дружби, її душа почала мене проклинати. Я спокійно вислухав її прокльони. Потім я велів душі прийняти якусь форму та матеріалізуватися переді мною. Але цього не трапилося. А Чампа знов знепритомніла. Я привів її до тями та велів відпочивати. Наступного дня всі студенти та професори роз'їхалися по своїх домівках. Залишилися професор Канчал Лал Сах, Ума, Кіран і Діпа Сах. Я велів Премі принести води. Потім я розбризкав цю воду по всьому приміщенні, і таким чином, зв’язав духа, який проник у тіло Чампи. Чампа, знаходячись під впливом цього духа, почала говорити.

Дух казав: “Всі твої зусилля даремні! Я саме і був посланий сюди, що повинен виконати особливу місію. Я повинен грати з почуттями цієї дівчини, з її майбутнім, щоб життя їй обридло. Я не один, у мене ще помічники. Якщо я залишу цю дівчину, то мої помічники не залишать ні її, ні мене у спокої.” Я сидів поруч з іншими людьми, слухав все те, що говорив нам дух, і записував все це на магнітофон. Я знову протягнув цьому духу руку дружби, але він тільки розсміявся на мою пропозицію. Я робив багато спроб примиритися з ним, але він не хотів слухати. Решта з величезним подивом спостерігали за тим, щоб відбувається. Ума, піддавшись душевному пориву, нестримно плакала.

Побачивши, як вона плаче, я не зміг втриматися від таких думок: “Ось,  що таке життя! Потік думок людини проникає в будь-який закуток світу. Людина бачить свого захворілого друга, і її серце наповнюється співчуттям. Людина готова розділити біль інших.” Ума страждала зараз через свою подругу, і я міг прочитати це в глибині її серця.

Напередодні почалися випускні екзамени, а цей дух ніяк не погоджувався покинути тіло Чампи. Він залишав її всього на декілька хвилин, і коли повертався Чампа знову непритомніла. Дух постійно розмовляв, кидав мені виклик, увесь час кудись зникав. Я спробував всіма можливими способами розв'язати цю проблему, але, коли у мене нічого не вийшло, я прийняв його виклик. Према, сестра Чампи, теж була дуже занепокоєна. Людина на своєму життєвому шляху часто зіштовхується зі складними ситуаціями, але це її не бентежить. Що б не трапилося, людина завжди намагається знайти вихід з ситуації, що склалася, прагне подолати небезпечну ділянку шляху, і знову піти вперед. Але цього разу не було видно ніякого виходу, і тому Према дуже переживала.

Поступово всі люди розійшлися. В іншій кімнаті навзрид плакала Ума. Чампа лежала безтями, а ми з Премою вже голову зламали, намагаючись знайти вихід з положення. Я привів Чампу до тями, і викликав з іншої кімнати Уму. Ума була зовнішньо схожа  на спокійне море, але тільки я знав, які бурі ховаються в неї всередині. Вона не виражала своїх почуттів, але я її розумів.

Я направив у її бік мислені вібрації з такими словами: “Ума, якщо доля людини вже визначена в бік смерті, то тут вже нічого не можна зробити. Ми можемо поспівчувати їй, але не можемо вдихнути в неї життя. Однак  не втрачай надії. Вір, що завтра твоя подруга Чампа піде складати екзамен і допоможе їй в цьому той самий дух, який зараз її мучить. Ти краще йди та готуйся до власного екзамену.”

Що ще я міг їй сказати? Адже сам я мандрівник та йду дорогою, в якої немає назви. І невідомо, в чому полягає ціль мого шляху. Я літаю небом, подібно мінливій хмарці. Я знаю, що Той, хто дав мені життя, вкаже і напрям, у якому мені потрібно йти. Як сумно усвідомлювати, що Чампа, знайдена мною через декілька сотень років, знаходиться в такому жахливому стані, і живе в такому місці, де люди вбивають один одного через власну вигоду. Хіба можна когось тут вважати своєю спорідненою душею? Кожен сам за себе. Ми прийшли в цей світ насамоті, насамоті підемо з нього. Суспільство породило традиції, громадські та родинні зв’язки, але все це для власних цілей. Ми швидко забуваємо людину, варто їй покинути наше життя. Так, і самі ми в цьому світі – мандрівники, які прийшли на недовгий термін. Я теж можливо ще проведу в цьому світі декілька коротких днів, років чи миттєвостей. Ось і в цьому домі я ненадовго і  скоро я буду змушений покинути його та йти власним шляхом.

Наше життя – це гримуча суміш з любові та ненависті. Що нам може дати інша людина? Що в неї є, крім цієї любові та цієї ненависті, крім його симпатій та антипатій? Людина вважає, що любов – це життя та радість, а ненависть – це страждання та смерть. Тому вона дарує радість тим, кого любить, та завдає нещасть тим, кого ненавидить. Але є і такі люди, хто однаково спокійно відноситься і до страждань і до радості. Вони піднялися вище обмежень, які існують завдяки любові та ненависті. Це і є справжнє життя, і подібні люди є мандрівниками на дорозі свого життя.

Було вже дуже пізно і я провів Уму додому. Чампі та Премі я велів відправлятися спати, а сам задумався про тих волелюбних мандрівників, які подорожують в Гімалаях, залишивши позаду населені міста. Ось і це місто, Альмора, є перехрестям багатьох доріг. Скільки мандрівників за багато років прийшли сюди та скільки пішли! Скільки ще прийде! Але Альмора стоїть на колишньому місці та її руїни, її будинки та вулиці зберігають спогади про минуле. Зелені поля, які оточують місто, співають пісню про майбутнє. Минуле тужить, майбутнє мріє. В кожній миті життя та смерть переплетені між собою. Минуле спить, майбутнє не спить. Старі дороги руйнуються, нові будуються. Це і є істинне життя, коли одна мить зникає, а інша з'являється.

Скільки я вже разів брав участь у цій виставі, яку поставила природа. І ось я знову на сцені. Минуле укладене всередині мене, а майбутнє йде зі мною пліч-о-пліч шляхами життя. Я не хвилююся про минуле і не намагаюся будувати майбутнє. Скільки доріг пересікається біля моїх ніг, а скільки я вже пройшов! Але куди б я не прямував, скрізь я відчуваю свою самотність. Я йшов один та прийшов до самого себе. Моя подорож постійно продовжується. Але тепер я вже прагну своїх власних цілей, а не цілей, які нав'язані зовні. Все, що ми отримуємо від життя, потім обов'язково втрачаємо. І ось я мандрую вже багато століть, скільки ще триватиме мій шлях. Я дивлюся на схід та на захід, спостерігаю за тим, як щодня встає Сонце, і як воно сідає. Але в моєму житті немає ні світанку, ні заходу. Я бачив цю Землю ридаючою, страждаючою, бачив її й з посмішкою. Бачив, як плаче небо, як воно плавиться під променями розжареного Сонця. А сам я не сміюся і не плачу.

Я бачив душу, занурену саму в себе. Я не помічав ні Пуруши, ні Пракриті, я бачив скрізь одну тільки душу. Я побачив її в деревах, в кожному листочку, в людях, тваринах та комахах. Я бачив, як бог Рама, ставши жертвою палацових інтриг, блукає лісами. Я бачив Крішну, який мандрував в пустоті, Махавіру, який практикує жорстоку аскезу. Я бачив Христа, який здійснював хресний шлях, і Мухаммеда, який стояв під палючими променями Сонця. Я бачив, як Гітлер не знаходить собі місця у своєму секретному бункері, як Мусоліні вмирає від кулі. Я бачив, як Махатма Ганді гине, застрелений фанатиком. Вже багато століть я спостерігаю цю виставу, цей танець становлення та руйнування. Але людина була і буде завжди, і між людьми минулого та теперішнього немає великої різниці. Вчора людина хотіла жити, і сьогодні вона хоче того ж. Вчора вона хотіла зробити інших людей рабами власних думок та переконань, і сьогодні вона прагне цього. Природа ніколи та нікого не оплакує. Тільки люди оплакують один одного. А природа просто спостерігає за тим, як люди приходять та йдуть. Для неї життя та смерть рівні. Природа вічна та незмінна, змінюються тільки люди, їхній одяг, звичаї та вірування. Але люди не можуть по-справжньому пізнати один одного, бо є рабами власних переконань. Власні винаходи вони вважають вінцем творіння. Люди вважають, що їхні бажання повинні прирівнюватися до закону, ніби вони самі створили цей світ, чи цей світ був створений тільки для них. Навіть якщо люди чують слова істини, вони не чинять відповідно цим словам, і блукають світом, як сліпі.

Я залишив думки про людей, які приходять і йдуть, і став спостерігати за сходом Сонця, промені якого вже пробивалися із-за засніжених піків Гімалайських гір. Сонячне світло поширювалося швидко та невідворотно. Я встав і пішов назад у місто. Містом вже ходили люди. Альмора була точно такою ж, як я її бачив вчора. Коли вночі заснули її мешканці, то і саме місто заснуло. Зараз же, коли люди прокинулися, то разом із ними й прокинулося місто.

Я повернувся в Альмору і побачив, що Чампа займалася, а Према готувала їжу. У Чампи о третій годині був екзамен. До десятої ранку все йшло добре. Прийшла Ума Сах, і дівчата стали готуватися до екзамену разом, але близько першої години дня Чампа знову знепритомніла. Всі люди знову занепокоїлися, але я вже зарання знав, що там трапиться. Я знову почав просити духа, щоб він дав дівчині спокій та дозволив їй скласти екзамен, але він не погоджувався. Тоді я велів, щоб професор Канчан і Ума йшли на екзамен та залишили б за Чампою її екзаменаційне місце. Потім я попросив у Преми склянку води та взяв бритву. Побачивши це, дух закричав, і увесь дім затремтів разом з ним. Я створив мисленний потік наміру, зробив невеликий надріз і дав Чампі випити моєї крові. Чампа відразу ж встала. Я велів їй збиратися. Увесь цей час дух благав мене з ним подружитися. Побачивши, в якому жалюгідному становищі він знаходиться, мені стало смішно. Адже до вчорашнього дня саме я протягував йому руку дружби, а сьогодні він сам був змушений благати мене.

Я погодився бути його другом. Дух дуже зрадів та пообіцяв, що на екзамені надасть Чампі всіляке сприяння. Він сказав, що після екзамену повернеться, щоб зробити деякі необхідні йому речі, а тоді піде назавжди. Я знову погодився. Потім я сам відвів Чампу в екзаменаційний зал. Її екзаменатори вже чекали, а Ума була дуже рада, побачивши Чампу. Чампа без всяких проблем склала випускний екзамен та отримала хороші оцінки. Коли був останній день випускних екзаменів, дух, який мучив Чампу, знову повернувся. Але після цього він пішов назавжди. Таким чином Чампа стала бакалавром, спеціалістом у двох галузях знань, і, крім того, повністю вилікувалася. Тепер вона живе у себе вдома та часто молиться. Вона віддано служить Великій Матері, яка їй часто являється. Я вже декілька разів зіштовхувався з Чампою і в цьому житті, і в минулих життях. Я допоміг їй знищити минулу карму, яку вона отримала, коли була в тілі Гіріджи. Тепер вона почала нове життя.