Глава 22. Чампа

Людина помирає, а нам залишається тільки згадувати про неї. Невідомо, скільки таких спогадів кружляє в космосі! Деякі спогади людина бережно зберігає у своєму серці. Найважливіші спогади стають історією, а решта перетворюється в бабусині казки. Як важливо з'єднати вчорашній день з днем сьогоднішнім.

Люди постійно народжуються та помирають, постійно зустрічаються і постійно розлучаються один з одним. Люди приходять на Землю і знову її покидають. Все це залежить від їхньої минулої карми.

Неподалік від Бхімтала є село Нала і Дамаянті. Там живе сім'я поміщика Нагпал Сінха, якому вже близько ста років. Але і сьогодні він не поїсть, поки не попрацює в полі чотири-п’ять годин. Колись він прийшов в це село здалеку. Тоді в цих місцях майже ніхто не жив, а тепер тут є ціле поселення. У нього два сини та шість доньок. Старший син, Дживан Сінх Сатвал, працює в Делі у страховій компанії. Молодший син, Харендра Сінх Сатвал, суспільний діяч. П'ята донька – Чампа, а молодша – Према. Є у сім'ї й маленькі діти. Майже всі в цій сім'ї отримали вищу освіту. Чампа отримала ступінь в області соціології та психології.

Неподалік від цього поселення знаходиться озеро. Село було назване на честь озера, Нал і Дамаянті. Тут знаходиться той самий храм, і та сама хижина, де я робив аскезу, коли жив у цих краях. Тоді тут були непрохідні ліси, а тепер місце здається досить обжитим.

Коли до мене привели Чампу, то вона була безтурботною дівчиною, яка тільки-тільки закінчила середню школу. Харендра Сінх сказав мені: “У мене є сестра, яка вчиться в Альморі. Вона дуже хвора вже цілий рік. Кожні три дні вона втрачає свідомість. Але школу не пропускає. Вона може місяцями нічого не їсти.  Ми вже показали її всім ведучим спеціалістам в Індії, а також всім відомим святим та відлюдникам, але ніхто досі не зрозумів, в чому полягає причина її захворювання. Тепер ми вже зневірилися і поклалися на милість Божу.”

Тоді я подивився на Чампу та побачив в її очах дивовижне світло та тяжіння. Вона прийшла разом зі своєю матір'ю та принесла в кувшині молока, а через деякий час підійшов і її брат Харендра Сінх. Я сидів перед розпаленим багаттям, від якого угору повільно піднімалися цівки диму. Я уважно дивився на те, як вони зникають. В цьому димі я бачив картинки,  переді мною вставали дорогі моєму серцю спогади. Я випив трішки молока, яке вони для мене принесли. Чампа сиділа поруч, і її тіло стало змінюватися прямо на очах. Інколи воно починало так яскраво світитися, що я сам був невимовно здивований. Я взяв листок паперу та написав на ньому мантру, а потім священним попелом поставив їй на лоб тілаку. Я сказав їй: “Поки у тебе буде зберігатися цей шматок паперу з написаною мантрою, твоєму здоров'ю нічого не загрожує. Дивився, не загуби його!”

Потім вони пішли. Відразу ж після того, як вони пішли, я вийшов з хижини та відправився на гору Каркотак, де в одній з печер цієї гори занурився у стан самадхі. Неподалік Ампула від мене сиділи два відлюдники.  Обидва вони були без ніг. У одного були відсутні тільки ступні, а в іншого не було ніг від самих стегон. Обидва сиділи у глибині печери. Я занурився у стан самадхі та почав спостерігати картини з минулого. Я побачив, що в минулому житті Чампа була моєю старшою сестрою. Вона загинула, впавши з даху, і ці спогади відкарбувалися настільки сильно, що і досі на неї впливали. Поступово я повністю занурився в минуле.

Коли я вийшов зі стану самадхі, то наблизився до обох відлюдників. Вони привітали мене. Я хотів запитати їх, чому вони зайшли сюди, але потім подумав, що вони можуть образитися на моє запитання. Якийсь час я сидів поруч з ними та розмовляв. Вони розповідали про події, які відбулися дуже давно. З їхніх розповідей стало зрозуміло, що вони застали час правління Великих Моголів. Про те, що відбулося після цієї епохи, вони не знали. Це були Баладатта та Рамдатта, вчитель та учень. Вони разом з декількома князями втекли з Раджастану та дісталися до цих місць. Служили в армії. Коли почалася війна в Гімалайських передгір'ях, вони втратили ноги. Мати Бхагаваті врятувала їм життя, але вони більше не могли битися, і вони зайнялися служінням їй. Інколи вони підіймаються в повітря та приносять для себе все необхідне. Вечорами вони часто сидять біля входу в печеру. Вони постійно відчувають на собі милість Великої Матері Бхагаваті Я хотів попрощатися з відлюдниками та піти, але вони мене не відпускали.

Увечері ми втрьох всілися біля виходу в печеру, на невеликій платформі. Перед нами відкривався чарівний вид на озера Бхімтал і Наукучія. Гімалаї, гордовито піднявши свою голову, розмовляли з нами. Рівнинна частина здавалася розмальованою перед весіллям нареченою. В моєму мозку тіснилися спогади. Я захотів повернутися, але Баладатта Джи виявив бажання відправитися разом зі мною. Коли настала тиша, він повісив на плече свою торбинку, злегка підштовхнув мене, і вже через декілька секунд ми з ним ширяли в повітрі. Ми полетіли над озером Бхімтал в бік Нала і Дамаянті. Ми спустилися на землю біля моєї хижини. Я влаштував місце для Баладатта Джи, але він захотів залишитися на повітрі. Я все ж наполіг на своєму і привів його в хижину. В кувшині було молоко. Ми попили молока та почали бесіду.

Опис трьох минулих перероджень

Вже спустилася ніч, коли ми пішли спати. Неочікувано я прокинувся, бо відчув, що мене кличе душа Чампи. Минуло досить багато часу, перш ніж я зумів встановити з нею звязок. Тоді я велів їй перейти в минуле втілення. Їй не відразу вдалося відновити своє минуле тіло, адже воно давно перетворилося на попіл. Я терпляче чекав. Поступово вона створила для себе тонке тіло. І це було так дивовижно, бо це – було тіло моєї старшої сестри, Гіріджи, тої самої, яка колись скрізь ходила, тримаючи мене за руку. Вона завжди мене чомусь вчила і дуже добре вміла передражнювати нашу маму. Коли у неї був час, вона відносила мене погратися в сад чи на дах. Всі люди називали її Гаурі, як дружину Шиви. Вона годувала корів з власних рук. Перш ніж подоїти корову, вона завжди молилася, а потім поїла мене цим молоком.

Тоді всі ми жили в дуже великій сім'ї. Влада цієї сім'ї поширювалася від долин Кеймура до гір Віндхьячал і до берега Гангу. У свій час навіть самі Великі Моголи схилялися перед правителями нашого роду. Англійці надали перевагу домовитися з нами мирним шляхом. Матір Ганг не дозволяла нашій голові схилятися. Ми пили цю священну воду та з неї черпали свої сили. Тепер наш палац вже, напевно, перетворився в руїни, а члени цієї великої сім'ї розсипалися по світу. Я посадив Гіріджу поруч з собою, і ми почали згадувати. Ми почали пробуджувати спляче минуле. Ми згадували про те, як гучний голос поміщика Рампал Сінха інколи лунав за стінами палацу та змішувався з шумом річки. Старший брат, відважний як тигр, через витівки свого двоюрідного брата, Чандрамані, став рабом жінок і занурився у співи та танці. Всі наші піддані стогнали від витівок Чандрамані, але я в той час був нерозумною дитиною, яка цікавилася лише іграми та іграшками.

Гіріджа розповіла, що потім я підняв повстання проти Чандрамані. Я вбив його і взяв владу у свої руки. Зрештою народ міг видихнути з полегшенням, як і сім'я самого Чандрамані, яку він притісняв. Все, здавалося, налагодилося в нашому палаці, але неочікувано сталася пожежа. Палац був зі всіх боків оточений ворогами. Жінки для того, щоб врятувати свою честь, зістрибнули з високих стін. Я разом з декількома відданими друзями вибрався з палацу через чорний вхід і дістався до долини Кеймур. Саме тоді зі мною трапилася величезна переміна духовного характеру, і відтоді я став відлюдником. Я сотні років мандрував долинами Кашміра під іменем Чейтанья Брахмачарі.

Потім я покинув колишнє тіло, а в новому тілі став великим художником. Якось, гуляючи містом, я побачив, як один юнак прислужує в ювелірному магазині. Це був Кулбхушан, той самий брат по минулому життю, якого погубили жінки. Я звільнив його від служби в цьому магазині та спонукав його вести достойне та праведне життя. Я доручив йому всі свої справи, а сам і в цей раз віддалився від світу і став відлюдником під іменем Авадхут Баба. Потім я досяг стану самадхі, і, зрештою, переродився в поточне перевтілення. Але я бачу, що життя в цих місцях не сильно змінилося. Це все ті ж гірські ланцюги Віндхьянчала, все та ж долина Кеймур, все ті ж береги Гангу, і всі ті ж люди. Я знову прийшов на перехрестя доль, і знову вибрав для себе духовний шлях. Я народився у величезному палаці. Я пілотував літаки. Я виріс на вулицях Сасараму і в долинах Кеймура. Я розвивав свій розум, свій естетичний смак в таких країнах, як Америка, Великобританія, Австралія та Німеччина. Я був вірним другом неба, але тепер Гімалаї – супутник мого життя. І тепер я постійно мандрую Гімалаями.

Коли я бесідував з душею Чампи, Баладатта прокинувся і став спостерігати за тим, що відбувається. Потім він запитав: “Де ти була після того, як покинула тіло Гіріджи?” Чампа відповіла, що якийсь час вона перебувала в тілі корови, а потім і зовсім уникала втілень. після цієї розповіді душа Чампи покинула нас.

Ми з Баладаттом Джи почали обговорювати, як люди народжуються в різних сім'ях, як відбуваються перевтілення. Через декілька тижнів Баладатта покинув мене. Чампа поїхала вчитися в Альмору, і там вона зовсім не жалілася на здоров'я. В цей самий час я потрапив в сіті Мінакши.

Містечко Нал і Дамаянті стало відомим. Люди почали часто відвідувати його. Я знаходився під владою чар Мінакши. Ми з нею їздили в Чандігарх і у Гваліор. Людина проходить так багато доріг, але, зрештою, повертається туди, звідки вона почала свій шлях. Так і я, зрештою, повернувся в Нал і Дамаянті.

Якось до мене прийшла Према і сказала: “Чампа знову погано себе почуває.” Вона теж приїхала. Наступного дня Чампа прийшла разом з Харендрою Сінхом Сатвалом. З собою вона принесла кувшин молока. Я сидів поруч з жаровнею. Вона збиралася поставити кувшин з молоком на жаровню, щоб підігріти, але раптово впала, як підкошена, прямо у вогонь. Для мене це сталося неочікувано, тим більше що поруч зі мною знаходився Біру Баба, який хворів уже протягом декількох тижнів. Знаходячись без свідомості, Чампа підняла жменю священного попелу, поставила тіку на Біру Бабу та кинула на нього решту попелу. Біру Баба відразу ж видужав, ніби ніколи й не хворів. Але Чампа знову була безтями. Я зусиллям волі вивів її з цього стану, бризнув на неї воду. Вона отямилася, але продовжувала називати мене “Даджью”, мовою гірських народів це означає “старший брат”.

Як тільки їй стало трішки краще, Харендра Сінх і Према забрали її додому. В Чампі можна було спостерігати дивовижну силу. Біру Баба теж видужав. Я постійно думав про Чампу. І тоді до мене прийшла Према і знову покликала до Чампи, бо їй стало погано. Я пішов за нею. Чампа лежала без свідомості. Інколи в несвідомому стані вона кликала мене: “Даджью, даджью!” Коли я вивів її з цього стану, то вона сказала: “Вам прийдеться стати моїм старшим братом. Даджью.”

Почувши це, я не знав, що їй відповісти. Потім сказав: “У йогів не буває ні сестер, ні братів. Вони втікають від світу і починають жити у новому світі, де немає ніяких прив'язаностей і ніяких родинних зв’язків. Вони стають родичами для всіх людей, але, не дивлячись на те, вони завжди самотні.”

На ці слова Чампа засміялася, ніби вона і так давно все це знала: “Ах, Даджью, людина завжди біжить кудись, але як довго вона може бігти від самої себе? Якщо людина відкине невелику частину, то вона зможе з'єднатися з безмежним. Ми можемо лишити декілька сестер для того, щоб всі решта жінок світу стали нашими сестрами. Ми можемо покинути свою матір, і взамін у нас буде багато матерів. Ми можемо покинути невелику сім'ю, щоб стати членом величезної, як увесь всесвіт, сім'ї. Людина, яка раніше жила тільки для себе і для своєї сім'ї, тепер живе для всіх. Обмежена любов стає безмежною. Тут вже немає обмежень, ні прив'язаностей.”

“Істинний йог дійсно мандрує в глибинах своєї свідомості, але при цьому він живе для інших. Я теж хочу приєднатися до цього суспільства. Звісно, мій старший брат – йог, бо він зумів знищити минулу карму, зумів зануритися в океан минулого, він знає все та вміє відсторонитися від всього. В житті немає певної цілі. Життя – це шлях, і всі ми – мандрівники. Інколи мандрівник змушений зупинитися. Гімалаї завжди охороняли нас і допомагали нам на цьому шляху.”

Я дізнався причину захворювання Чампи

Деякий час я сидів там і слухав, що говорила Чампа. Потім я повернувся в хижину. Там вже були Лачхуман Сінх Мехра та Харіш Думка зі своєю сестрою Індрою Думка. Вони хотіли запросити мене у свій дім, який знаходиться на березі озера Наукучія. Я ж думав зовсім про інше. Я думав про Чампу. Вона і є Гіріджа, дивовижно! Адже вона і сьогодні зберігає память про своє минуле народження. Але чому ж в цьому житті вона страждає від загадкового захворювання? Мені потрібно подивитися її минулу карму, напевно, там і лежить причина всіх проблем. Можливо це плив минулих подій? Як багато дивовижного трапляється у житті. Можливо на одному з життєвих поворотів трапилося щось, що призвело до захворювання. Я розвів вогонь і почав дуже уважно дивитися на вуглі та дим, який піднімався від жаровні. Поклавши у вогонь товстий шматок бамбуку, я спостерігав, як він перетворюється в попіл. Мої думки піднімалися вгору разом з димом.

Я вибрав вогонь в посередники. Потім взяв воду і вимовив над нею свій намір. Потім я побачив перед собою двох жінок. Одна з них була вже старою, а інша – молода дружина. Молода жінка дає Чампі кувшин, і Чампа відправляється до струмка за водою. Я бачу, як Чампа розпускає своє волосся, потім набирає повний кувшин води та повертається. Я бачу поруч з нею на тонкому плані чотири інші душі. Вдалині стара читає мантри. Чампа приносить кувшин з водою  для тієї молодої заміжньої жінки, вона дуже радіє, що Чампа принесла воду. Потім я бачу старого відлюдника. Після всіх цих картин Чампа падає на землю без свідомості. Вона хоче щось сказати, але їй це не вдається. Потім я бачу жінку, яка вся сіяє, вона підходить і намагається привести до тями Чампу. Це – богиня, яка і мене часто втішала на моєму життєвому шляху. Поступово всі ці образи зіщулюються і перетворюються у попіл в моїй жаровні. Я закінчую енергетичний потік свого наміру. Відчиняю двері хижини та виходжу на свіже повітря.

Яким егоїстом може бути людина! Заради задоволення своїх низьких цілей, вона може інших людей повністю звести зі світу. Заради кількох миттєвостей насолоди, людина готова повністю зіпсувати свою карму. Але хіба це життя? Адже навіть той, хто женеться за насолодами, зрештою втомлюється на своєму шляху та падає, не дійшовши до фіналу. Чампа поки не обтяжена вантажем зайвої карми в минулому, а нове життя у неї ще попереду. Але і тепер минуле тяжіє над нею. Якби особлива милість богині не поширювалася на неї, то, можливо, вона б вже збожеволіла. Я сидів, роздумуючи про все це під деревом піпал, і раптом мій погляд впав на озеро. Я побачив на березі озера двох жінок, які розмовляли між собою. Одна з них була Чампа, а інша – та сама богиня, яка інколи являлася мені та вказувала мені шлях. Вона щось пояснювала Чампі. Вони досить довго стояли одна навпроти одної та говорили. Потім богиня зникла, а Чампа, набравши воду в кувшин, відправилась назад в село. Я відразу ж направився до озера, повторюючи подумки: “Мати! Якщо ти настільки любиш цю дівчину, то чому не звільниш її від всіх тих страждань, що її підстерігають?” І саме в цей момент я відчув присутність Матері, яка веліла мені покоритися обставинам. Час розставить усе на свої місця. Вона також сказала, щоб я тримався подалі від Мінакши.

Чампа – це і є Гіріджа. Коли Матір сказала мені про це, я відчув глибоке задоволення. Я повернувся у свою хижину. Наступного дня Чампа пов'язала на мою руку охоронний браслет з ниток. Скільки кайданів мені прийшлося розірвати, щоб зрештою причалити до спокійного берегу! Я знову був прив'язаний. Мене зв'язувала ця охоронна нитка! Гіріджа вирішила заповнити те, що не отримала в минулому житті, і через два перевтілення, вона проявляла свою любов та ніжність відносно мене. Вона була з одного боку ідеалом, а з іншого – жертвою обставин, бо теж жила в суспільстві, як й інші. А будь-яка людина, яка живе в суспільстві, стає рабом його правил та умовностей.

Море наших думок бездонне. В ньому постійно виникають хвилі, але в ньому вони й зникають. І розум людини постійно борсається в цих хвилях. Інколи людина зовсім спокійна. А інколи вона просто пливе за течією, нічого не намагаючись дізнатися. І їй тоді здається, що вона – раб обставин, і з цим нічого не можна зробити.

Наступного дня Према та Чампа попрощалися зі мною та відправилися в Альмору. Я ж разом з Чандрашекхаром Думка та Індрою пішов до озера Наукучія. Я зустрів там й інших своїх знайомих: Гобінді, Харіша Думку та Пандея Джи. Потім я повернувся в хижину, і згодом щодня ходив до озера. Мені постійно допомагали розквартировані тут військові та прості селяни. Зрештою за наполяганням Манджит Сінха з Канади, я відправився в Рудрапур. Там вже зібралася велика кількість людей. Я зупинився в домі Мохана Сінха Сондхі. Спробував очистити карму Вімли, Камли та інших молодих людей. Всі ми там подружилися один з одним, і я залишився в Рудрапурі надовго.

Побачення зі смертю

Якось ввечері всі члени сім'ї почали плакати, зібралися люди з міста. Я сидів в окремій кімнаті, занурений в медитацію. В якийсь момент Камла прийшла і почала стукати у двері з криком: “Баба Джи! Баба Джи!” Я відчинив двері, і вона кинулася до мене, ридаючи: “Баба Джи! Наша матінка померла!!!” Почувши це, я онімів. До того часу в домі зібрався досить великий натовп, я потихеньку підійшов до скорбних людей. Тіло померлої поклали на землю. Всі плакали. Діти припали до мене, виражаючи своє невимовне горе.

Вся ця ситуація здавалася мені досить дивною. Неочікувано я велів усім присутнім звільнити приміщення. Потім я поставив ногу на лоб померлої дружини Лалат Сінха, і тримав її в такому положені досить довго. Її життя ще не вийшло повністю з неї, тому через деякий час її серце забилося, і все її тіло затремтіло. Камла закричала: “Мамо! Мамо!” Вона кинулася мені в ноги та заплакала. Я різко звільнився і пішов у свою кімнату.

Сьогодні я порушив закони природи. Тому я відчував відразу до самого себе. Всю ніч діти провели разом зі мною. Зібралося досить багато людей, а чиста дитяча любов не давала мені піти. Але якось вдень я взяв свою торбинку та пішов звідти. Ніхто мене не зупинив. Сама природа сміялася наді мною, я був у повному відчаї. Я відчував щось схоже на страх. Звідти я прямо направився в Делі до Бір Гірі Баби, і він дещо надав мені мужності. Тоді я повернувся в хижину біля Нал і Дамаянті.

Виявлення обману і приведення Чампи до тями

В той час Мінакши завдавала мені досить багато клопоту, а стан здоров'я Чампи було далеко не найкращим. Коли Према, її сестра повернулася на деякий час додому, то в ці декілька місяців Чампі було дещо краще. Вона вже по чотири-п'ять днів почувала себе нормально, а в той час, як раніше вона майже цілими днями знаходилася безтями. Тоді я вирішив зробити все можливе для того, щоб повністю зцілити Чампу. Коли через декілька днів приїхала Чампа, її родичі провели особливу пуджу, яку роблять в горах. Я теж сидів збоку та спостерігав за тим, що відбувалося. Був і священник брамін. Під акомпанемент музичних інструментів люди співали пісні біля вогню, в той час, як Чампа вже декілька годин знаходилася безтями в іншому домі.

Суспільство завжди було жертвою мракобісся та забобонів. Так, один з них, хто прийшов на пуджу, стверджував, що зараз на нього зійдуть боги. Ті самі боги, можливості хоча б мимохідь побачити яких, великі відлюдники присвячували все своє життя. А служитель культу стверджував, що боги зараз спустяться та почнуть танцювати. Тут були присутні багато освічених людей з Бхімтала. Брамін, який там же був, то лягав, то вставав на коліна, видаючи звуки: “Сун, Сун!” Потім він став підтягувати свого набедреника, ніби готувався до битви. Він встав і почав танцювати. Люди повалилися йому в ноги та стали бити земні поклони. Я ж просто спостерігав за тим, що відбувалося, але я не відчув ніяких змін в навколишній атмосфері, не відчув присутності божества. Брамін почав звинувачувати мене в тому, що я його ображаю.

Почувши ці звинувачення, я був дуже здивований. Я відразу ж зрозумів, що відбувається. Всі люди кланялися браміну в ноги, а я цього не зробив, саме тому він був мною незадоволений. І все це дійство було чистої води лицемірством.

Я взяв попіл з вогнища і сказав, що якщо богиня дійсно присутня тут, то нехай її благословення паде на мене у вигляді зерняток рису. Якщо це трапиться, то я поклонюся браміну до землі сотню разів. Якщо богиня оживить лежачу безтями Чампу, то я буду у всьому його слухатися. Брамін почав танцювати якийсь несамовитий танець. Він кидав в мене рисові зерна. Але навіть одне зерно не впало на мене. Брамін втомився та зупинився. Всі дивилися на мене, а я відійшов в інший бік. Після цього брамін ще довго танцював, наносив на лоб Чампі священний попіл і всіляко намагався її оживити. Але у нього нічого не виходило. Люди стали говорити, що саме я розізлив богиню.

До мене прийшли Харендра Сінх, Нанд Сінх і Лачхуман Сінх і сказали, що брамін звинувачує мене в тому, що я став причиною гніву богині. І тепер я змушений зцілити Чампу. Я встав і пішов до неї. Взяв стакан з водою, зарядив його своїм наміром та оббризкав цією водою обличчя Чампи. Чампа відразу ж прийшла до тями. Браміну стало соромно, але деякі лицеміри все ще були незадоволені. Що люди роблять з нашим суспільством в ім'я віри та релігії! Я не міг вже цього терпіти та повернувся у свою хижину. Вже настала ніч, а люди все пліткували про мене. Я вирішив вдати, що нічого не розумію. Гуляв густими лісами, зустрічався зі святими відлюдниками, обговорював з ними пагубність давніх забобонів. Скільки шкоди суспільство завдає звичайній людині. Адже відлюдники стоять вище законів суспільства, вони їм не підкоряються.

Для користі людей я ще раніше заснував благодійне товариство, яке було покликане сприяти розвитку духовних організацій, допомагало б вийти заміж тим дівчатам, які не змоги цього зробити через різні причини. Це товариство також допомагало поширювати грамотність. Але люди не допустили, щоб це товариство процвітало. Люди стали упереджено відноситися до жінок, які вийшли заміж за допомогою нашого товариства, ставили їм дивні запитання. І тінь від цих розбірок лягала на мене. Деякі називали мене шпигуном, інші – шахраєм. Я не звертав на всі ці звинувачення уваги.

Я займався будівництвом лікарень та шкіл. Інколи я помічав, що люди всю ніч слідкують за мною, сховавшись неподалік від моєї хижини. Мені було дуже сумно спостерігати за обмеженістю думки місцевого населення, бачити їхню прихильність до віджитих своє забобонів. Багато з моїх друзів хотіли почати тут свій бізнес, побудувати целюлозно-паперові комбінати та прибуткові ферми, але побачивши протидію місцевих жителів, пішли назад. Моїм друзям прийшлося залишити без уваги ті землі та нерухомість, що вони придбали тут. Я теж призупинив фінансування благодійного товариства та відправився до Аджмера. Дуже скоро я розчарувався у своїх планах відносно перетворення життя в гірських районах. Я вирішив відправитися високо в Гімалаї.