Глава 4. Зустріч з Бхагаваті Ма
Калічаур – це давнє святилище богині Дурги (вона ж Калі, вона ж Парваті). Воно багато разів руйнувалося і знову відновлювалося. Буддисти спочатку зруйнували його, потім перетворили в буддійський монастир. Вони викинули статую богині. Потім її послідовники захотіли відновити храм, але не знайшли статую. Тоді його знову перетворили у храм Дурги. Потім це місце стало притулком бандита Султана Даку. І вже через довгий час в це місце прийшов один бенгальський тантрик з Калькутти, якому було видіння богині. Тоді він почав шукати статую в густому лісі, який оточував святилище, і знайшов її в дуплі великого дерева, де вона пролежала довгий час. І статую знову поставили в тому місці, де їй належало знаходитися.
Це місце знаходиться в п'яти милях від Катхґодама. Це – святилище Голапар, яке знаходиться приблизно в шести милях від Хальдвані. Це святилище дуже давнє. Воно розміщене в густому лісі. Там і зараз на камені є надпис мовою палі. Там є дванадцять давніх статуй і статуя богині Калі. Звісно, сучасність наклала свій відбиток і на це давнє місце. Баба з Бенгалії вже давно помер. Там можна знайти його учня, якого звуть Рамкумар Чурі. Він володіє бакалійним магазинчиком в Хальдвані, а все, що залишається від його торгівлі із вільних коштів, він жертвує на алтар богині-матері.
В це святилище страшно приходити навіть вдень. Але працею Рамкумара до святилища була прокладена зручна дорога для паломників. Тут завжди горить вогонь і куряться пахощі.
Це святилище відіграє особливу роль в моєму житті. Світло, яке я отримав тут, освітлює все моє життя, і воно досі вказує мені шлях.
Святилище Калічаур – цілковито особливе місце. Тут можна почути трубний голос слона та ричання тигра. Тут свіжі ще спогади про звірства Султана Даку.
Неподалік від святилища знаходиться злиття двох рік. Це місце позначено гнівом богині. Якщо вона гнівається, з землі вивергається вогонь. І тоді в цьому вогні може згоріти будь-яка людина. Історія святилища обагрена кров'ю, і ніхто не може бути впевнений, що застрахований від гніву богині, ні відлюдник, ні простий послідовник. Невелика помилка може призвести до трагедії. Навіть сам Баба з Бенгалії сповна вкусив цього гніву, він дорого заплатив за свої помилки, і йому прийшлося покинути своє тлінне тіло в далекому селі.
Зі святилищем пов'язано багато історій. Скільки людей розсталося тут з життям. Цей храм настільки ж зловіщий, наскільки красивий. Баба Хедакхан, про якого так багато говорять сьогодні, був служителем в цьому храмі. Віг носив оранжевий одяг. Хтось називав його Балак Баба. Але Мати не пробачила його. Його вбили, повісивши на дереві. Відтоді це місце має дурну славу. Тепер Хедакхан відомий в новому втілені, як Балак Баба. Його і зараз часто можна побачити, але ніхто не знає, хто він такий насправді. Люди тепер бояться приходити сюди. Без жерця святилище опустіло.
В цей час я якраз прийшов в Катхґодам. Якось я спав на вулиці неподалік від храму Ханумана. І тоді до мене підійшла шістнадцятилітня дівчина та розбудила мене. Ліс навколо був темний та густий. Вона, легка як вітерець, повела мене за собою, а я, зачарований, слідував за нею. Ми перебралися через канал і стали підійматися на пагорб. На повороті дороги ми побачили двох тигрів. Здавалося, що вони вже давно чекають цю дівчину. Я продовжував йти за дівчиною, а за мною йшли тигри. Я був ніби в напівбезсвідомому стані, йшов прямо слід у слід за дівчиною. Вона прийшла у святилище, де була статуя богині Калі, поклонилася йому та зникла.
Я озирнувся, але ніде не зміг її побачити. Я був у святилищі один, а навколо панувала непроглядна пітьма. Інколи дзвонив дзвін при вході у храм. Обидва тигри зупинилися біля дверей. Я, побачивши тигрів, злякався. Складно було уявити, що я пройшов з ними разом довгі милі. Я сів навпроти статуї. За моєю спиною курилися пахощі, горів вічний вогонь. Коли я вийшов з раму, то тигри теж сховалися від моїх очей. Я подзвонив у дзвіночки та здійснив обхід храму. Я зі здивуванням побачив, що змія теж здійснює обхід храму. Вона зробила обхід навколо храму три рази та поповзла в бік пахощів. Я теж закінчив обхід храму і сів на платформі. Мене стало хилити на сон, але тут я почув страшний крик. Ніби хтось благав про спасіння. Я озирнувся по сторонах, але нікого не побачив. Потім я подивився в бік храму. І знову почув цей голос. Потім я подивився на оточуючі храм колони. До однієї з них була прив'язана людина. Він був у плачевному стані. Але коли я підбіг до цього місця, там вже нічого не було. Я увесь спотів від хвилювання і почав сам себе заспокоювати, наблизився до статуї богині поближче, і знову помітив тигрів, які гуляли. Я дав їм солодкі пиріжки. Тигри поласували ними та пішли в дальню частину храму.
Сидячи таким чином, я заснув. Я прокинувся, коли був уже ранок. Події минулої ночі невідступно виникали в моїй пам’яті. Я став шукати воду і скоро знайшов невелике джерело. Здійснивши ритуальне омовіння, я наніс на тіло священний попіл і встав перед статуєю богині-матері. Я хотів у неї запитати: “Що ж вона зрештою від мене хоче?” Але що можна запитати у камінної статуї? Однак мені здалося, що статуя слухає мене та посміхається. Я став уважно дивитися на неї. І раптом я побачив, що в рисах статуї почали проявлятися риси обличчя тої дівчини, яка привела мене сюди.
Я хотів до неї доторкнутися, але перш ніж я це зробив, я впав до неї в ноги та попрощався. Я вирішив відправитися в хижину до Сітарам Баби. Тут я побачив, що Рамкумар прийшов в супроводі декількох людей. В цей час я сидів на платформі храму. Всі люди, поклонившись богині-матері, підійшли до мене. Рамкумар привів нового жерця, а разом з ними було близько двадцяти людей з Хальдвані та села Кхера.
Всі прибулі почали наполягати, щоб я залишився при храмі. Якщо я залишуся, то залишаться і жрець, і слуга. Я відправився у храм, щоб дізнатися правильну відповідь на це запитання, а повернувшись, погодився залишитися. Богиня-мати хотіла саме цього. Інакше навіщо вона привела мене сюди вночі? Одна людина відправилася за моїми речами в Катхґодам, а решта почали молитися. Я став ходити навколо храму та оглядати околиці. Неподалік від головного входу я знайшов підходяще місце. За три дні люди побудували на цьому місці хижину. Через три дні я зайшов в хижину і звернувся до богині-матері: “Дивися, Мамо! Я вирішив жити прямо перед твоїм храмом! Ти сама цього хотіла та привела мене сюди. Тому будь свідком мої молитов та духовної праці. А якщо я зроблю щось не так, продовжуй мене пробачати, як ти робила це завжди, адже ти ж Мати!”
Я залишився при храмові. Минуло декілька тижнів. Я зовсім перестав їсти. Люди приходили та йшли. Для мене ж ніч та день перестали відрізнятися одне від одного. Темрява та світло стали для мене одним і тим же. Я тепер не чекав настання світанку, не чекав я того моменту, коли Сонце сховається за горизонт. Якось рівно опівночі задзвонив дзвін при вході у храм. Ніби хтось дзвонить в нього. Перестане, а потім знову починає дзвонити. Храмовий служитель спав. Хто ж дзвонив у дзвін? Навколо стояла непроглядна темрява. Я пішов назад у свою хижину і тут побачив, що та дівчина як раз виходить з неї. Вона підійшла до мене та посміхнулася, а я невідривно дивився на неї. Все так само ніжно посміхаючись, вона пішла, а я продовжував дивитися їй у слід. Вона зачаровувала мене настільки, що в її присутності я не міг вимовити ні слова, і тільки коли вона пішла, я позбавився від мани.
Я повернуся у хижину, сів і тут відчув, що піді мною лежить якась річ. Я подивився і виявив книгу в обкладинці червоного кольору. На обкладинці жовтими буквами була написана мантра, а навколо книги обернуті чотки із напівдорогоцінного каміння. Ніби хтось дав мені наказ молитися, вимовляючи цю мантру та перебираючи ці чотки. Всю ніч я провів, повторюючи мантру, а як тільки настав ранок, почав читати книгу. Прочитав її тричі, а потім направився до річки – здійснювати омовіння і все те, що я роблю вранці. Відтоді я став робити все саме так, як було написано у книзі.
Минуло декілька ночей. Кожного разу та божественна дівчина забирала стару книгу і залишала мені нову. Від неї виходило дивовижне сяяння. Вона була красива нереальною, нетутешньою красою, схожа на міраж чи видіння. Вона втілювала у собі любов та ніжність, всі ідеальні якості.
Настала ніч повного Місяця. В ту ніч вона сама була подібна Місяцю, одягнена в білий одяг. Я дивився то на неї, то на Місяць. Вже на порозі хижини я обійняв її. Вона ж весело розсміялася. Мені здалося, що мене просто вдарило струмом. Я вже майже впав на землю, але вона підхопила мене. Вона сказала: “О, йог! Я – не Лакшмі, я – Гаурі, я і є та заповітна межа, я – час, я – найвище мистецтво, я – повне надхнення!”
“Мистецтво пов'язане зі свідомістю. Богиня Лакшмі з багатством. Богиня Сарасваті керує мовою. Ти ж постійно плутався у всьому цьому і я була змушена постійно звільняти тебе. Саме я звільнила тебе від впливу Лакшмі, саме я познайомила з богинею Сарасваті, пояснила тобі, що таке справжнє мистецтво. Я заповітна межа – це я сама, йди та розчинися в океані моєї краси! Не чекай!”
“Стань мандрівником, але не вибирай свій шлях спеціально. Йди туди, де є все. Йди туди, де немає нічого. І тоді ти досягнеш своєї цілі.”
Я дивився на неї, слухав її слова і нічого не міг сказати. Я просто був у її обіймах. Вона обіймала мене так, ніби я був її сином, а вона – моя мати. Вона посадила мене всередині хижини, погладила мене по голові та пішла. Я продовжував дивитися у бік, куди вона пішла, але встати не міг. Переді мною розстелялося моє минуле, моє майбутнє витало над головою, а теперішнє йшло разом з нею. Вона віддалялася від мене повільно-повільно. Сьогодні вона не лишила мені ніякої книги. Її чотки все ще були у мене на грудях. У моїх очах стояли сльози, і я намагався втримати в них образ цієї неперевершеної дівчини. Її обличчя постійно змінювалося, але я до цього не приглядався уважно. Це і була справжня Лакшмі, справжня Гаурі, справжня Сарасваті, справжнє мистецтво, істинна межа і втілений час.
Я так довго блукав у пошуках, а сьогодні, коли зустрів її, то розчинився в ній. Коли людина, яка іде своїм шляхом між життям і смертю, робить це несвідомо, то потім її починає мучити совість. Вона починає розкаюватися, адже час квапить її, не чекає, а вона все ще нічого не зробила. Але без жінки всі духовні практики залишаються незавершеними. Сучасна людина повна егоїзму. Знищувати інших людей заради власної вигоди стало схоже на релігію. Я думав про це, лежав та розмірковував, лежав та згадував, все, що відбулося. Потім встав і відправився гуляти лісом. Гуляючи лісом, я і сам не помітив, як далеко зайшов. В лісі паслося стадо буйволів. Їх я теж залишив далеко позаду. Потім я побачив оленят, які гралися. Я сів серед них. Якийсь час вони дивилися на мене насторожено, а потім знову прийнялися за гру. Незабаром настав ранок, і я відправився назад у храм. Я повернувся туди, коли Сонце було вже високо.
Прийшов Рамкумар. Він провів пуджу та інші обряди. Я подумки вирішив, що тепер мені потрібно звідси йти. Наступного тижня Мати мені зовсім не являлася, і я ще більше переконався у своєму рішенні. Я почав приймати їжу, їв варену картоплю.
Незабаром у храм стали збиратися натовпи. Вони приходили здалеку. Лунали лозунги про перевагу брахманів, почалися общинні безпорядки. Люди почали збирати зерно та провізію для храму. У святилище також прийшло досить багато відлюдників. Тут-то Нанда Валлабх Шастрі й показав свою природну жадність.
Я переконував Рамкумара, що з цією ситуацією потрібно щось робити, але він мене не слухав. Я проводив свій час в хижині, занурений в неспокійні роздуми. Був спекотній день, у святилищі йшла служба, коли Даруюча Вище Блаженство Мати, ця дівчина, подібна богині Калі, увійшла в мою хижину. Вона наблизилася до мене, поцілувала мене в лоб, а потім поставила на лобі тілаку священним попелом. Ця її поява ніби вдихнула у мене нове життя, адже вона не приходила вже цілий тиждень. А тим часом поки її не було, обстановка у святилищі повністю змінилася. Вона стала отруєною людськими пристрастями. Дівчина просиділа зі мною декілька годин та порадила мені йти з храму. Ніхто не побачив, як вона явилася до мене, і ніхто не бачив, як вона пішла.
Хто може справитися зі всіма проблемами суспільного життя? Через два дні релігійна церемонія у святилищі закінчилася, і люди його покинули. Залишилося тільки кілька відлюдників та брахманів. Рамкумар і прислужник не хотіли обговорювати зі мною те, що відбувалося.
Я збирався в той день покинути святилище, але неочікувано до мене прийшов Балак Баба зі своїми послідовниками з Хальдвані та Катхґодама. Балак Баба був юнаком, якому було близько вісімнадцяти років. Він був одягнений в чорний одяг. Я вийшов з хижини та привітав його, припавши до його ніг. Разом з ним прийшли Бхім Сінх, Раві Шрівастав та інші шановані люди. В той момент поряд зі мною знаходилося близько тринадцяти святих відлюдників. Балак Баба розпитав мене про мій духовний шлях. Потім похвалив, похлопавши по плечі. Його манери мали присмак гордині та егоїзму. Мені не дуже-то подобаються такі люди, але він був моїм гостем. Тому я готовий був стерпіти будь-яке ставлення з його боку. Я, мовчки, все терпів та прислужував йому.
Було вирішено, що вночі всі залишаються на території храму. Для всіх була зварена каша кхічрі. Балак Баба попросив цілий піднос каші. Він з’їв зовсім трішки, а решту поставив біля голови. Люди поїли, а після їжі почали виконувати релігійні гімни, співали кіртан. Деякі сиділи біля нас та бесідували. Як тільки пробило десять годин, Баба чотири рази потрохи їв кашу з підносу. Потім всі люди пішли спати. Я продовжував молитися. Баба сказав, щоб я теж йшов спати. Я відповів, що заснути, звісно, не зможу, але якщо він говорить, то я ляжу. І я влаштувався на своєму місці.
Опівночі я відчув якусь важкість у грудях. Я сів на своєму ложі, розплющив очі та побачив, що Балак Баба запалив жаровню. В одній руці він тримав чашу для збору милостині, а в іншій – людський череп. Він вимовляв мантри та кидав щось у вогонь. Його очі налилися кров'ю, а підняті вгору язики полум'я вже підбиралися до даху хижини. Поряд сидів і Баба Біру. Я попросив допомоги у Милостивої Матері, набрав жменю води, кинув її в жаровню та загасив вогонь. Потім я знову ліг. Балак Баба не зміг знову розпалити жаровню. Тоді він почав лаятися та проклинати мене. Чому я заважаю іншим в їхніх практиках? Обіцяв зі мною розібратися. Але я твердо велів йому лягати спати. Балак Баба мене не слухав, продовжував проклинати. Він знову і знову намагався розпалити погаслу жаровню, але безуспішно. Біру Баба засміявся, адже він вже не перший раз жив разом з Балак Бабою. Зрештою Балак Баба залишив свої безплідні спроби та сів на свою постіль.
Тоді я сказав йому: “Духовні практики існують для того, щоб наблизитися до істини, для нашого духовного росту, а не для того, щоб отримати владу над іншими людьми. Ви ж зловживаєте своїми надприродними здібностями. Моє тіло стало невразливим, подібно до броні, хіба можуть ваші мантри мені зашкодити? Не можна використовувати мантри лише для того, щоб добитися шани та поваги.”
Балак Баба нічого мені не відповів та ліг спати. Я ж став молитися. Ще не настав ранок, а Балак Баба вже покинув мою хижину. Вранці його послідовники почали його шукати, але ніде не могли знайти. Тоді Біру Баба розповів про те, що трапилося вночі, і деякі люди стали мене проклинати. Але вони нічого не могли зробити. Я сказав їм, щоб вони йшли геть. Баба в той час вже знаходився в Катхґодамі, вдома у Бхім Сінха. Тоді всі пішли, залишилося тільки декілька з них. Я покликав храмового служителя і пояснив йому, щоб він не залишався тут після того, як я піду. Велика Мати показує свій лютий лик, і може трапитися все що завгодно. Через п'ятнадцять днів знову пришов Балак Баба. Він приніс для мене чорне покривало та книгу з мантрами, які використовують тантрики. Однак я відмовився від його дарів. Баба розстроївся і сказав: “Як же мені тепер лишитися з вами? Адже я прийшов сюди повчитися у вас!”
Тоді я взяв книгу, поклав її в ногах свого ложе і придавив каменем. Покривало поклав в голові. Баба наполягав, щоб я прочитав книгу, але я не слухав його. Я сказав: “Махарадж! Я знаю всі мантри, які там написані, і знаю, як вони діють. Я зустрічав багато відлюдників різних напрямів: і Агхорів, і Капаліків, і Тантриків. Я не хочу блукати шляхами матеріального світу. Я не шукаю ні задоволень цього світу, ні слави. Моє бажання полягає в тому, щоб і ви припали до ніг Великої Матері та стали її істинним послідовником. Завдяки цьому ви отримаєте блага обох світів, і якщо захочете, завдяки цьому возз'єднанню зможете самостійно шукати істину. Ви самі про все дізнаєтеся.”
Не слухаючи мене, Балак Баба хотів справити на мене враження, показавши якісь надприродні явища, але я не піддавався, посилаючи йому мисленні хвилі. Він залишився у мене, але сильно непокоївся, що в нього нічого не вийшло. Інколи ми всю ніч ходили з ним густими лісами, а по поверненню я починав молитися, він же починав власні практики. Але коли він хотів показати мені щось дивовижне з допомогою своїх здібностей, у нього нічого не виходило.
Через дев'ять днів він сказав: “Друже! Ти переміг! Ти довів, що твій шлях правильний. Тепер я відправлюся в гори Віндх’я здійснювати аскезу.” Але я велів йти йому на берег озера Васукі в Кедар Кханда в Гімалаях чи в печеру біля озера Урваши, неподалік від Бадрінатха. І ми разом покинули Калічаур. Я попрощався з Матір'ю і знову попередив служителя.
Рамкумар і храмовий служитель не послухали мене. Через три дні після того, як я пішов вбили помічника храмового служителя і його самого теж зарізали. Нанесли множинні рани ножем. Що це було: гнів богині чи лють людей? Треба сказати, тут досить часто так трапляється.