Глава 6. Любов означає розчинення особистості в цілому

Як уже говорилося раніше, найперша любов, про яку дізналося людство, виникло між Аді Пурушою та Аді Шакті. Чоловіча та жіноча енергії досягли кульмінації один в одному, щоб створювати та руйнувати, щоб бути одним. Аді Пуруша або Божественний Шива та Аді Шакті або Парваті. У них обох та сама енергія. Проте їх союз був відображений і мудрість передана наступним поколінням у формі звуку та священного тексту. У перших розділах нам розповідають про зустріч Шиви та Саті/Парваті у фізичному світі (приттва лоці). Тут ми хочемо розповісти трохи більше, ніж розповідається про їхню зустріч.

Любов, як ми розуміємо, сяє, резонує, висвітлює. Також любов двох божественних енергій, стаючи одним, теж резонує у формі питань та відповідей між Аді Йогі чи Аді Пурушою – Шивою та його дружиною, його енергією, його Шакті – богинею Парваті.

Любов – значить свобода від страху, це поза межами часу. Це тут і зараз. Якби ми знали, як любити. Ми тільки знаємо, як подобається. Наші очікування, один від одного, вбивають саму суть любові. Це бартер. Давати та брати. Де любов? Якби ми знали Любов, ми стали б медитативними. Любов божественної матері Парваті до Шиви виявлялась не просто як бути його дружиною та енергією, вона також була шукачем істини та ученицею, що осягає складнощі людської форми, життя, сенс, душу та кінцевий союз із Вищою душею. Прекрасний діалог Шиви та Парваті описаний у формі знаменитого та наймудрішого тексту – ВІДЖНЯНА БХАЙРАВІ ТАНТРА. Про цей текст писали багато майстрів. Це справедливо, бо щоб донести до масової свідомості простоту життя, описану в тексті, і водночас пояснити їм техніки розуміння себе самого, потрібні були коментарі.

Ця гарна розмова між Божественною Матір'ю богинею Парваті та Божественним Шивою породила 112 дивовижних технік медитації. Насправді хоч і здається, що це діалог двох, медитуючий Шива говорить зі своєю власною жіночою енергією – Шакті. Він сам стає учнем і звертається до себе. Він і учень, і Вчитель. Він в обох. Він насолоджується потоком відданої любові, що виходить з нього ж у його жіночій формі і досягає його ж як Майстра. Любов охоплює в ньому всі виміри. Це пом'якшує грубі ділянки. Це просто Любов.

Великі поети-містики говорили тільки про Любов, про їхню любов з позамежним. Для деяких божественною була їхня возлюблена, для інших їхні дружини, для третіх – Божественність. Імена різні, а почуття – віддана любов – одна.
Занурений у свою відданість, один великий містик якось написав: "Цей світ був порожній і суворий, наповнений ненависними об'єктами з неживою блискучою поверхнею. Коли я заглянув у божественні очі свого майстра, він запалив вогонь усередині мене. Тепер усі об'єкти та істоти цього світу стали ним і тільки ним, тим, який теплий у сердечній близькості".

ॐ
БУЛЕХ ШАХ

Ці слова нагадали мені знаменитого панджабського містика Булех Шаха. Він безмірно любив свого майстра. Майстер був для нього всім. Його батьком, матір'ю, коханою.

Спочатку любити когось чарівно та приємно, але згодом це стає тяжким тягарем. Ми хочемо гарантій, через що перестраховуємось, щоб бути бездоганними. Не хочемо поранити возлюбленого. Бажаємо бути всім для нього. Відчувати його біль та задоволення. Бути одним з ним. Іноді навіть маленька помилка або недостатньо чуйний підхід здатні викликати роздратування возлюбленого.

Це спричиняє порушення відносин та серйозні проблеми між двома. Подібний випадок стався також із Булех Шахом, коли його майстер розгнівався на нього через якусь помилку. Кажуть, що святий Інаят Шах, учитель Булех Шаха, довго сердився на нього. Причиною його гніву стало запрошення на весілля одного із родичів Булех Шаха. Святий направив замість себе одного зі своїх учнів. Цей учень належав до касти араїнів (садівників) і був бідно одягнений. Сім'я Булех Шаха пишалася своїм високим походженням. І тому вони не приділили належної уваги такому гостю – бідно вдягненому чоловікові. Це цілком прийнятно для такої родини, але й сам Булех Шах зробив таку ж саму помилку. Він міг би виявити ввічливість та вшанувати представника свого майстра з належною повагою.

Історія вилилась в те, що через тиск своєї сім'ї або через страх перед громадською думкою, Булех Шах не прийняв гостя з почестями.

Коли ж учень повернувся з весілля, святий спитав його про те, як відбулося святкування. Той розповів про все майстру, скаржачись на те, що ні Булех Шах, ні його родичі не виявили йому належного прийому через його низьку касту та бідне вбрання. Святий сильно розгнівався і негайно запитав: "Як посмів Булех так поводитися?" І потім додав: «Що ми можемо отримати від цієї марної людини? Ми повинні змінити течію води (милості) з його полів на твої!"

Як тільки він промовив ці слова, життя Булеха було спустошене... У той момент, коли Майстер змінив напрямок своєї милості у бік араїна, щастя Булеха зникло в темряві, немов весна стала осінню. Його внутрішнє бачення зникло, залишивши його сухим та безплідним. Світло змінилося темрявою, блаженство – скорботою. Це виявилося неймовірно різким ударом для Булеха.

Зрозуміло, що для людини, яка ніколи не відчувала внутрішнього блаженства і ніколи не відчувала в собі проблисків божественної величі Майстра, це було б не так трагічно, але не у випадку Булех Шаха. Він насолоджувався розкішшю внутрішнього досвіду, а тепер був відключений від цього скарбу. Такі тортури завдавали йому нестерпного болю. Досконалий Майстер сам собою є достатком духовного багатства, а справжній учень – це віддача на милість Майстра.

Очевидно, що учень сам шукає Майстра і своїми власними зусиллями йде шляхом і розвивається на ньому, як вказує йому Майстер. Але насправді учень не може шукати Майстра розумом і мізерним інтелектом, це Майстер шукає учня. Майстер не знаходиться ні розумом, ні пристрасним бажанням. Майстер просто трапляється у житті. Учень, який отримав благословення справжнього Майстра, має благословіння піднятися в царство духу з милості Майстра, але не без його участі.

Знаходження справжнього шляху і духовне зростання – все відбувається з милості Майстра. Сам Булех Шах написав: "Гуру робить все, що забажає".

Однак, у його випадку, щоб зрозуміти це, Булех сам повинен був постраждати від гніву свого Майстра, пройти через агонію болю та розлуки.

Як тільки його духовний досвід було припинено, Булех поспішив до свого Майстра, але Майстер відвернувся від нього і попросив залишити це місце. З одного боку, роздратування Майстра, а з іншого – наказ Майстра залишити його назавжди. Ото ж неабияке випробовування для учня! Нещасний Булех. Він не міг знайти спокою, перебуваючи у безпорадній агонії, кожну мить він горів вогнем каяття.

Із цього й народилася форма кафі (суфійська поезія, яку співали в Пенджабі), у якій кожна строфа оповідає про біль розлуки з Майстром. Поезія говорить про свою безперервну любов до Майстра і про нестерпний біль розлуки, коли відсторонений почувається так, ніби він коливається між життям і смертю.

Що довше був період розлуки, то гірше ставало Булеху. З одного боку, він страждав від болю розлуки, а з іншого – від глузування людей. Він простягався ниць перед зображенням Майстра і постійно благав його з'явитися до нього якомога раніше.

Плач Булеха за його Майстром був нестерпним і безперервним. Кажуть, що він бродив вулицями як безумець, не в змозі винести розлуки. Глибоке пристрасне бажання побачити Майстра породило внутрішній вогонь. І щоб не згоріти у його полум’ї, Булех вигадав план. Він знав, що його майстер любить музику. Кажуть, що Булех одягнув жіночу сукню і вирушив додому до однієї знаменитої танцівниці з метою навчитися танцю. Він став майстром у цьому мистецтві. Потім Булех взяв барабан та фісгармонію і подався на могилу святого, на честь якого проводилися щорічні святкування. Майстер Булеха, Інайят Шах, теж мав відвідати цю могилу. Коли всі танцюристи та співаки вже втомилися і пішли відпочивати, Булех у глибокому екстазі продовжував танцювати. Його голос був наповнений внутрішнім болем до краю, був несамовитим. Кажуть, що Булех виконував безліч строф про те, що Майстер завжди залишається Майстром – вінчо співчутливим провідником.

Саме таким і був Інайят Шах. Майстер послухав несамовиті пісні Булеха, і його серце розтануло. Він, голосом сповненим співчуття, запитав: "Ти Булех?". Булех кинувся впав до стоп свого Майстра і, з мокрими від сліз очима, відповів: "Мій коханий Майстер, я не Булех, а Бхула". Бхула на хінді означає забутий та втрачений.

Майстер ніколи не був байдужим до своїх учнів. Коли він зрозумів, що біль і агонія розлуки трансформували його учня і перетворили у справжнього шукача, він вибачив йому помилку і обійняв його.

Так Булеху з милості Майстра знову було надано можливість бути керованим мудрістю Інаят Шаха, і тим самим він не лише допоміг собі, але й став прикладом для інших шукачів істини. Іноді наше невігластво й відсторонює нас від милості Майстра. Але у такому невігластві також є урок. Справжній Майстер завжди змушує тебе відчути на своєму досвіді пітьму, щоб потім оцінити світло. Проте, коли станеться повна віддача на милість Майстра, станеться зміна, відбудеться трансформація і знову засяє Любов.

ॐ
ГУРУ ГОРАКХНАТХ І МАТС’ЄНДРАНАТХ

Любов між Майстром та учнем пояснити не можливо. Існує безліч прикладів, історій, притч на цю тему, як в індійській міфології, так і в Суфізмі або Дзені, де кожен приклад відображає найвищу форму безумовної Любові. Любов безумовна, бо тільки тоді вона вільна, благословенна, стає святом.

Така безумовна Любов ілюструється чудовою історією про йога Горакхнатха та про його Майстра – Гуру Матс’єндранатха. Це одна з безліч версій, що пов'язана з Шивою – втіленням всього на світі, який є і чоловіком і жінкою, котрий містить в собі всепроникний космос. Той, хто знає мистецтво утримування отрути та передачі нектару для всіх. Той, хто перебуває у вічному блаженстві. Той, для якого не існує добра та зла. Той, для кого немає чистого та нечистого, немає богів та демонів. Той, хто поза межами таких рівнів сприйняття. Така енергія, така частота й є ШИВА. Тож, легенда розповідає про те, що два вселенські принципи, – чоловічий і жіночий: Аді, древні Боги, – дали початок творінню. Їх союз породив чотирьох сіддхів: Матс’єндранатха, Горакхнатха, Джаландхарнатха та Каніфнатха. Чотири Натха були надзвичайно поглинені йогічними практиками та суворою садханою з того часу, як з'явилися на світ. Вважають, що вони харчувалися праною. Усі четверо жили один для одного. Горакхнатх допомагав Матс’єндранатху, а Джаландхарнатх – Каніфнатху. У деяких джерелах йдеться про Наванатхів або дев'ять Натхів. Але в інших стародавніх текстах вказують лише на цих чотирьох. Як було визначено космічним законом – Шива взяв за дружину Гаурі і спустився на Землю.

В одній легенді оповідається про те, як божественний Шива прикрасив себе гірляндою з черепів. Гаурі стало цікаво дізнатися причину такої прикраси, і вона звернулася до Шиви з проханням надіти таку саму гірлянду на себе. Шива відповів, що насправді всі ці черепи належать їй, вони були її головами у колишніх втіленнях. Почувши таке, Гаурі була шокована та захотіла дізнатися про причину цього. Вона запитала Шиву, чому вона повинна вмирати знову і знову, коли він безсмертний. Співчутливий Шива відповів дружині, що це таємне знання, яке не для всіх, але він хотів би посвятити Гаурі в цю таємницю. Для цього вона має знайти місце, де ніхто не зможе почути їхню розмову. Вони вибрали місце серед океану, куди й дісталися човном. Місце, де Шива відкриє секрет вічного життя Гаурі. У той момент Матс’єндранатх прийняв форму величезної риби та сховався під човном. Розмова Шиви з Гаурі тривала довго, і після кожної його частини вона мала підтверджувати, що вона все почула, фразою – "Так. Я слухаю". Незважаючи ні на що, все ж таки, в середині розмови, вона заснула, і за неї почав вимовляти цю фразу Матс’єндранатх. Через те, що Шива був повністю занурений у себе, передаючи знання із заплющеними очима, він не помітив, що Гаурі заснула. А Матс’єндранатх продовжував відповідати замість неї, щоб отримати божественне знання повністю.

Через якийсь час Гаурі прокинулася від голосу Шиви і повідомила йому, що вона не змогла почути знання, яке передавалося Шивою, повністю. Здивований такою відповіддю, Шива поринув у себе і дізнався, що це був Матс’єндранатх, який відповідав йому, ховаючись під човном. Шива розгнівався і прокляв Матс’єндранатха, сказавши, що настане день, коли той забуде таємне знання, отримане нечесним способом.

Далі у легенді розповідається про те, що Шива віддаляється на гору Кайлас і залишається там. Материнська енергія, Гаурі, хоче, щоб усі чотири сіддхи одружилися. Вона приходить до Шиви за його дозволом. Шива не схвалює, вважаючи, що сіддхи повинні бути вищими за пристрасть. Але Гаурі заперечила, сказавши, що знайшовши людські тіла і спустившись на Землю, вони стали схильні до похоті, і якщо він дозволить, вона доведе це, протестувавши сіддхів. Співчутливий Шива дозволив Гаурі вчинити так, як вона хотіла.

Четверо сіддхів виконували свою садхану у чотирьох різних місцях. Для виконання волі Гаурі, Шива, запросив Великих сіддхів до себе. Як тільки сіддхи прибули, Гаурі прийняла форму Бхаван Мохіні (спокусниці світу) і почала пропонувати їм їжу.

Вона була спокусливою та сяючою. Усі чотири сіддхи зачарувалися нею по-різному. Матс’єндранатх подумав, що якби він мав можливість, він провів би ніч з такою чарівною красунею. У той момент, коли ця думка промайнула в його голові, божественна Мати відчула це і прокляла Матс’єндранатха. Її покаранням стало забуття таємного знання. Тепер його життя проходитиме серед шістнадцяти сотень гарних наложниць у місці під назвою Кадалі. Він проводитиме ночі в тілесних втіхах, забувши про свою садхану і аскезу.

Другий сіддх подумав, що тільки заради швидкоплинного погляду такої чарівної красуні він навіть готовий стати двірником. І тільки-но ця думка промайнула в його голові, він був проклятий і зустрів свою долю двірником у палаці королеви Майанаматі.

Третій сіддх був настільки закоханий у спокусницю, що подумав: навіть якщо йому відрубають руки та ноги заради володіння такою дівою, це буде не так страшно. І згодом він потрапив у немилість до мачухи, яка відрубала йому руки та ноги. Коли прийшла черга Горакхнатха, то виявилося, що він думав зовсім інакше. Він подумав: а що, якщо така діва стане його матір'ю, і він зможе насолоджуватися як дитина, сидячи на її колінах, пити молоко з її грудей. Таким чином, лише Горакхнатх пройшов тест та отримав благословення Божественної Матері. У легенді говориться, що Божественна Мати Гаурі не задовольнилася результатом випробування і провела ще суворіші перевірки для Горакхнатха. Але щоразу він виходив переможцем.

Горакхнатх продовжив свою практику і поринув у самадхі під баньяном. Якось трапилося так, що Каніфнатх, використовуючи свою йогічну силу, пролітав небом і його тінь впала на Горакхнатха. Потривожений Горакхнатх подивився на небо і, побачивши Каніфнатха, страшенно розлютився. Він кинув свій дерев'яний сандаль (кхаду) у небо та збив Каніфнатха. Так Горакнатх покарав сіддха за політ над його головою.

Засмучений тим що трапилось, Каніфнатхне міг стриматися і сказав Горакхнатху: "Якщо ти став таким великим сіддхом, то чому ти тоді не знаєш, де твій Вчитель? Чи відомо тобі, що він був проклятий Матір'ю, через що забув усі свої великі божественні знання і був відправлений у місце під назвою Кадалі, де він віддається плотським втіхам з жінками? Всі його сили виснажилися, і він сам не може звільнити себе від прокляття. Я також дізнався, що йому залишилося жити не більше трьох днів. Якщо ти вважаєш себе таким великим сіддха-йогином, так іди ж і врятуй його від нещастя і ганьби!".

Відчувши себе винним, Горакхнатх відповів: "Ти наказуєш мені врятувати мого гуру, але чи знаєш ти про долю свого вчителя? Він нудиться під землею, заточений сином мудрої королеви Майянаматі, Раджою Гопічандом".

Обидва йогини усвідомили становище, в якому опинилися їхні вчителі. Вони вирішили поєднатися для порятунку своїх гуру. Йдеться про те, що Горакхнатх відвідав Бога смерті Ямараджа з проханням продовжити життя його Майстра. Після цього він повернувся до того ж баньяну і обидва йогини вирушили до лісів Кадлі, щоб знайти вчителя Горакхнатха. Але йогінам не дозволялося заходити на територію Кадалі; тому вони перевдяглися брамінами. Вважаючи, що перед ними браміни, люди виявляли їм свою повагу і простягалися біля їхніх стоп. У відповідь Горакхнатх благословляв людей. Оскільки він був Великий Сіддх, його благословення були сильними. Зазвичай благословення від брамінів набагато слабші.

Однак люди відчували силу благословень Сіддха. Багато стражденних були зцілені. Горакхнатх зрозумів, що такий зовнішній вигляд неприйнятний і повернувся до своєї звичайної форми йога. Він сів під баньяном на березі озера в Кадалі і поринув у самадхі. Місцева жінка, проходячи повз, була зачарована зовнішністю йога Горакхнатха. Вона дивилася на нього. І від цієї жінки він дізнався про те, що його гуру Матс’єндранатх знаходиться у товаристві двох королев, на ім'я Мангала та Камала, в оточенні шістнадцяти сотень наложниць. Йогам не дозволялося входити до палацу. Якщо хтось наважиться порушити заборону – він буде покараний смертю. Тільки танцівницям дозволялося заходити у покої Матс’єндранатха.

Зв'язок учня та Вчителя за межею розуміння. Вони живуть одне для одного. Один служить, а інший веде, щоб наприкінці злитися в єдине.

Горакхнатх та Матс’єндранатх були такими. Якщо один із них спотикався, то другий одразу його піднімав. Обидва прагнули йти своїм шляхом і вести за собою інших. Вони обидва були йогінами вищого рівня, тому для них було дуже важливо завжди, всупереч будь-яким обставинам та перешкодам, залишатися з'єднаним із Вищим "Я"..

Щоб звільнити свого Майстра з лещат королев, Горакхнатх переодягся в танцівницю. Попри те, що служниці попередили королев про те, що ця танцівниця сумнівна жінка, і їй не слід входити до покоїв Матс’єндранатха. Зрештою, Горакхнатх голосно заспівав, підігруючи собі на барабані: "ДЖАГ МАТС’ЄНДРА ГОРАКХ ЙА", що означає: "О Матс’єндра прокинься, Горакх прийшов..." Тут "прокинься" означає не "прокинься від сну", але "усвідомь ілюзорність" цього місця, подолай прихильність до цього місця. Матс’єндранатх почув одночасно звук та голос королев, й наказав привести танцівницю до нього. Королеви привести Горакхнатха до Матс’єндранатха. Звук барабана воскресив та відновив божественні знання. Почувши його, Матс’єндранатх згадав, ким був раніше. Йому не терпілося повернутися до себе. У нього виникло глибинне прагнення знову стати собою. Королеви не хотіли його відпускати і, спостерігаючи його розпач та пристрасне бажання повернутися, докладали всіх зусиль, щоб утримати Матс’єндранатха. Вони привели до нього сина Біндунатха, благаючи його залишитися. Але всі їхні зусилля виявилися марними, тому що Горакхнатх поклав усе на спасіння свого Майстра. Своєю йогічною силою він показав королевам, що жодні людські уподобання не зупинять його Майстра. Королеви Кадалі навіть намагалися влаштувати змову і вбити Горакхнатха, але великий йогін перетворив їх на кажанів. Як каже легенда, зрештою, пройшовши через усі труднощі, Горакхнатх зі своїм Майстром Матс’єндранатхом та його сином Біндунатхом повернулися до Віджая Нагар.

Про це існує чимало історій, притч та легенд. Вони написані не просто для розваги. Це приклади, котрі дозволяють зрозуміти, що Любов не є фізичною прихильністю до протилежної статі, до чоловіків чи жінок.

Це Істина, без якої зупиниться існування. Любов творця до свого творіння. Любов – це зустріч світанку зі сутінком, народження зі смертю. Любов – це дихання з вдихом та видихом. Це синхронні моделі, запущені Всесвітом, і якщо виникають якісь перешкоди, порушується ціла система – тіло, розум та саме існування.

Любов і не влада, і не Его. Любов – це розчинення одне в одному. Любов прокладає дорогу до того, що благотворно. Любов долає всі бар'єри і навіть думки про розлуку, щоб бути одним. Одним, звідки виникає все інше.

Технології розвиваються, досконалі наукові відкриття, але де ж зараз людство? Машини керують розумом, і все здається металевим. Без емоцій, без думок. За нормальним людським життям уже продзвонив дзвін. З одного боку, люди борються з тероризмом, з іншого – трапляються стихійні лиха. Любов зникла з життя кожного. Матерія стала головною. Люди живуть, але ніби у масках. У масках щастя. У масках важливості та влада. Однак, усередині під маскою все дуже болісно.

Ми всі знаходимося в очікуванні визволення, в очікуванні волі. В очікуванні щастя. В очікуванні любові. Так знай: якщо ти хочеш чогось, то віддавай це сам. Це обов'язково повернеться до тебе.

Як ти хочеш бути щасливим, якщо сам ділишся жахом? Як ти хочеш звільнення, якщо пропонуєш іншим свої жорсткі та липкі думки? Твоя поведінка не дозволяє дихати. Поведінка, яка не дозволяє тобі бути в потоці. Поведінка, яка не дозволяє тобі бути самим собою. Які смішні несправжні шари характеру та поведінки, які ти надів, щоб вражати інших! Як може Любов існувати тут?

Любов природна. Любов вічна. Любов – це ще одна форма Бога. Дозволь Любові бути любов’ю. Це може статися лише тоді, коли ти навчишся поважати себе. Коли ти навчишся шанувати себе, з гідністю бути собою, гідно ставитися до Бога в собі. Адже ти його чудовий витвір.

То ж як ти можеш заперечувати це? Як ти можеш бути нешанобливим до цього? Кожна клітина в тобі – його відображення. Не оскверняй його своїми небажаними та неприємними думками. Навчися бути в полі цієї вічної сили. Сили, яка нескінченна та безсмертна. Ти будеш у потоці Любові, де б ти не був. Ти будеш сія́ти у її відображенні. Будь цим і будь собою. Будь доступний собі самому. Будь тут і зараз. Будь імператором самого себе. Будь чистим із тією істотою, яка полюбила тебе. БУДЬ СОБОЮ. ЛЮБИ СЕБЕ.

Пісня Всесвіту
Ти колись чув її в тиші?
Це Колискова космосу,
в жестах і погляді, Що вшановує кожен рух планет,
Кожен рух існування.
Вони закохані одне в одного,
Кожен прагне іншого. Любовна пісня виконується Космосом,
з вільним розумом, тому йому невідомий розрахунок.
Так чудово співзвучне,
так екзотично витесане.
Творець тотально закоханий
у своє Творіння.
А ти закоханий у нього.
Будь закоханим у нього.
Ти знайдеш Бога скрізь.
Для тебе – все його чудове творіння.

Стопи твого Майстра.
Схилися до них у пошані,
доторкнися до самої суті.
Навіщо... просто ритуал
або
це любов?
Той момент, та дія, та віддача Майстру є любов.
Поєднайся з цією віддачею,
стань із нею одним.
Кульмінація енергії.
Це любов.
Де ти і Майстер – одно.
Без об'єкта, без суб'єкта
у тиші ви одне.
Любов трапляється у тиші.
Цього немає в галасі.
Це досконало
Це лише Одне.

Любов є Любов.
Ніщо інше не зможе її замінити.
Вона приваблює трансформації,
У ній міститься сила міняти.
У ній є милість твого Майстра.
Вона в резонансі з усім Всесвітом
У ній міститься істина часу.
У ньому є надія існування.
І, що понад усе, вона містить у собі саму Істину.
Саму Божественність,
Саме існування.
Не дай собі засохнути,
а любові випаруватися.
Інакше решта також випарується.
БУДЬ ТУТ – БУДЬ ЗАРАЗ
БУДЬ ЛЮБОВ'Ю ДО СЕБЕ.

Доля запитала Буття:
Хто з нас сильніший?
Буття відповіло:
не ти і не я,
Це Любов сильна.
Доля спитала: чому так?
Існування відповіло:
Тому що ЛЮБОВ є Бог
а Бог всюдисущий.
Так, коли я обіймаю все з Любов'ю,
я обіймаю Бога.
А потім, що б мені не призначалося долею,
ВСЕ СТАЄ ЛЮБОВ’Ю.

У небесному просторі,
де сяють зірки,
Місяць сяє в тиші неба, наповнений світлом Сонця.
Вона оживляє та висвітлює небо. Любов створює резонанс у Всесвіті.
Сяйво Сонця,
яке говорить крізь Місяць.
Спокій Місяця,
який каже крізь зірки.
Спокій зірок,
які кажуть крізь небо. Яке величезне полотно любові,
намальоване Всесвітом,
щоб поділитися та трансформувати
сердечність любові,
яка заспокоює кожну частинку.
Без гордості, без упереджень,
Заради того, щоб Любов сяяла та висвітлювала,
з радістю обіймаючи все.

Приготуй найкращу страву,
але не соли її.
Це може мати чудовий вигляд,
але буде несмачним.
Ось що відбувається,
коли ми позбавлені Любові.
Ми виглядаємо красиво ззовні,
але порожні всередині.
Настільки мертві, настільки сухі...
Варто додати щіпку солі – щіпку любові,
і все зміниться!
Ти почнеш світитися Любов'ю
Як зсередини, так і зовні.

Що досконале для одного,
може бути недосконало для інших.
То як же збалансувати це? Любов – це та балансуюча шкала,
яка приводить все, і досконале, і недосконале,
у точку, де все стає рівним.
Це стирає межі Его,
замінюючи його любов'ю,
змушує протилежності зливатися,
бо вони всі вийшли з одного джерела
БОЖЕСТВЕННОСТІ.
Така любов шукає тільки БОГА.

Дитина тримає матір за руку, повністю покладаючись на неї.
З вірою в те, що мама потурбується про все.
Серце дитини відчинене, бо вона не думає.
Все, що дитина робить, сповнене чистою любов'ю.
Чому ми втрачаємо цю віру,

цю здатність покладатися, коли ми стаємо старшими?
Через нестачу любові у нашому житті
ми ніколи не вчимося любити самих себе.
Як шанувати самого себе?
Прийде день, коли ти навчишся шанувати своє священне “Я”. Прийде день, коли ти навчишся любити своє священне “Я”.
Я – не означає розум і Его.
Я – самовіддане і безкорисливе.
Воно величезне, це втілення всього у Всесвіті.
Це поза межами хімії “ти і я”.
і коли ці двоє розчиняються,
ти вже у любові.
Ти один із цілим світом.

Галька на березі річки змінює форму
під впливом потоку води.
Іноді грубо, іноді м'яко.
Але це відбувається.

Тобі подобається жменя з
обох видів каміння, гладких і гострих,
і кожен із нас готовий взяти милі круглі камінці додому. Таке життя, воно гармонізує нас,
обертаючись то гострою, то м'якою стороною.
Отримуй це з любов’ю. Приймай це з любов’ю.
Божественність готова
забрати тебе назад додому.
Будинок усередині тебе – будинок наповнений любов'ю.

Дім, у якому ти той, хто дивиться,
не робітник, і не шукач.
Ти просто свідомий спостерігач.
Тому що Любов розцвіла в тобі
Ти приймаєш усе з Любов'ю.

Чому ми любимо ризикувати?
Хтось грішми.
Хтось речами,
а хтось життям.
Ми шукаємо задоволення наших амбіцій,
а ризик здається найшвидшим способом.
Як може Любов існувати у таких випадках,
коли все стає просто азартом.

Продовжуй! Зупинися на мить!
Подивися на себе. Поринь у себе.
Поринь і знайди Бога, зроби це не розумом і не інтелектом,
а відкритим серцем.
З повною віддачею на милість Бога.
Тоді, що б ти не робив у житті,
Ким би ти не був у житті,
Хоч би де ти не був у житті, Благодать замінить азартну гру. Блаженство замінить збудження.
Це сила ЛЮБОВІ,
ВІЧНА ЗБРОЯ БОГА.

Слова є допомога,
А не кінець.
Те, що ти ввібрав у себе,
Одних зруйнує, інших підбадьорить.

Підтримка можлива тільки якщо ти не вибираєш шлях сарказму.
І ти розчавлений, коли те, що ти хочеш, не відбувається...
Ти будуєш броню ненависті та ревнощів,
ховаючи її під маскою Любові.
То як же зможе Благодать
пролитися на тебе,
якщо їй доведеться прориватися через ненависть у тобі,
гасити ревнощі в тобі?
І ти кажеш – ти любиш кожного!
Ти себе обдурюєш.
Очисться від залишків ненависті в собі.
Любов вже там, просто дозволь їй розцвісти.