Глава 29. Озеро Урваші

Озеро Урваші відрізняється тим, що зі всіх боків оточене скелями, які, здавалося, були мистецькі витесані за спеціальним замовленням. Для жінок на озері був влаштований спеціальний гхат, тобто спеціальний спуск до води. Річка Ріши Ганг бере свій початок в Ріши кунді, а біля Хануман Чатті вона зливається з річкою Бхагіратхі. Я просидів якийсь час поруч з Даянандою Джи біля Чаран Падуки, на березі річки Раші Ганг. Даянанда Джи жив там разом зі своїми послідовниками. Потім я знову повернувся в печеру і, за наполяганням Сундарнатха Джи, зостався там на два дні.

Баба Сундарнатх прекрасно описав життєвий шлях людини, те, як вона йде, не зупиняючись, і як далеко вона може піти, в які ситуації ставить її суспільство. Коли людина народжується, то вона нічого не знає. Протягом свого життя людина повністю покладається на власний досвід та довіряє виключно тому, що їй довелося відчути. Вона вважає, що суспільство є для неї благом. Вона починає гордитися власними заслугами, бере участь в починаннях соціуму. Але при цьому вона забуває, що насправді їй нічого не належить. Людина вважає рідними та близькими тих людей, поруч з ким вона живе, а з приводу того місця, звідки вона дійсно прийшла, виражає сумнів – чи існує воно? Те, що насправді має значення, здається їй незначним, а незначним речам надає величезну цінність. Найсильніших людей людина шанує, як богів, які зійшли на землю. Куди б не прийшла людина, з ким би не зустрілася, їй завжди хочеться поговорити про власні досягнення, і ніколи вона не задумується про велич Бога. Вона вважає, що увесь світ крутиться навколо її власного життя.

Людина не хоче, щоб хтось відокремив себе від суспільства та направився на пошуки божественного. Життя в миру вона називає гуманізмом та людяністю. Саме таке життя вона вважає успішним. Якщо людина отримує допомогу від інших, то таку допомогу вона розцінює, як прояв божественного. Для дружини чоловік є справжнім божеством. Релігійний обов’язок жінки, її дхарма, полягає в тому, щоб догоджати чоловікові. І якщо вона після його смерті здійснить обряд саті, зійшовши на його похоронне багаття, то їй приготована пряма дорога до раю. Якщо ж жінка заговорить з якимось стороннім чоловіком, то це вважається гріхом. Однак, якщо чоловік все своє життя буде танцювати серед сторонніх йому жінок, то це не гріх. Чоловік говорить, що це приносить йому задоволення. Традиція храмових рабинь заохочує розпусту в середовищі священослужителів при підтримці суспільства, яке називає таку традицію релігійним даром Всевишнього. Однак, якщо духовний шукач, звичайна людина, встановить зв’язок з жінкою, то його будуть вважати закоренілим грішником.

Суспільство ніколи не дозволяє людині бути вільною, не дозволяє їй вирватися з тісної клітки заборон та обмежень. Сьогодні існують тисячі організацій, створених в ім'я торжества духовності та гуманізму. Багато вільних мандрівників, які йшли своїм духовним шляхом, назавжди потрапили у їхні сіті, і не змогли вирватися з порочного кола народжень та смертей. Якщо людина хоче виражати свої думки вільно, то у неї це не вийде доти, поки вона не відокремить себе від суспільства і не створить власну унікальну та незалежну особистість. Але і у цьому випадку суспільство не готове її прийняти. Але якщо у людини є щось особливе, відмінне від інших, то суспільство прислухається до такої людини через страх, чи то відлюдник, чи політичний лідер. Але згодом суспільство зуміє під лозунгами духовності та гуманізму нав'язати їй свої закони та посадити у клітку.

Людина може стати гармонійною особистістю, тільки якшо зуміє уникнути всіх цих пасток. Коли вона пізнає власну душу, коли стане жити, як відлюдник, в Гімалаях. Сотні тисяч людей приходять в Гімалаї, щоб подивитися на відлюдників та доторкнутися до їхньої мудрості. Але отримати цю мудрість можливо тільки тоді, коли хтось зі святих захоче її передати. Інакше люди будуть приходити в Гімалаї, оголошувати, що покорили засніжені вершини, ставити на вершини прапори, а результат для розвитку їхньої духовності як і раніше залишиться нульовим. Вони не зможуть розкрити таємниці Гімалаїв. А це ж – дивовижне місце, вінець творіння природи, де вільно гуляють божества, святі відлюдники, мудреці, гандхарви та кіннари.

Тут є печери, де живуть просвітлені, існують цілі села, де можна зустріти людей, які знаходяться на набагато вищому ступені розвитку, у порівнянні зі звичайними людьми. Вони можуть, перебуваючи у фізичному тілі, подорожувати небом. Їхні літальні кораблі з неймовірною швидкістю досягають інших планет та інших світів. Адже Гімалаї – це не просто засніжені вершини, не просто бурхливі річки, струмки та водоспади, це – дивовижний, ні на що не схожий світ. Цивілізація тут настільки високорозвинена, що нам до неї далеко, бо бажання тут відійшли від матеріальної складової, а їхнє виконання залежить виключно від сили наміру. Коли я вислухав все, що говорив мені Баба Сундарнатх, то захотів йти далі. Баба Сундарнатх нічого мені не відповів, він піднявся, вийшов з печери та став біля входу. Через деякий час всі ми теж вийшли назовні. Він трішки подумав, а потім сказав: “Я не можу тобі допомогти, але ти можеш спробувати досягнути своєї цілі. Йди повз озеро Дева і через льодовик Арба. Цей шлях приведе тебе до дороги на священний Кайлаш. Дорога йде повз гірський ланцюг Гандхмадан і повз тібетські поселення, де живуть люди, представники давньої цивілізації. Вони добре знають всі таємниці обителі та монастирі тих місць. Я спробую встановити зв’язок з великим тібетським святим Джу, щоб він допоміг вам в цій подорожі.”

Ми попрощалися з Бабою Сундарнатхом та відправилися в бік Бадрінатха. Спершу ми зайшли в крамницю Біхарі Лал Саха, де Пандит Джи та Нарендра вже все підготували до нашого прибуття. Омпракаш потурбувався про їжу. Потім ми пішли до хижини Ананди Свамі, потім зустрілися з Параманандою Авадхутом. Наступного дня вранці ми, я і Баба Рамдас, пішли з тих місць через гору Нар Парват. Дорогою побачили в печері тіло одного відлюдника. Від тіла йшов жахливий запах. Ми наблизилися та дослідили тіло. Напевно відлюдник посковзнувся на льоду та впав, отямившись, він напевно намагався врятуватися, тому доповз до печери. Але не зміг йти далі і йому довелося покинути своє фізичне тіло. Тепер же сніг в печері розтанув і тіло відлюдника почало розкладатися. Ми з Бабою Рамдасом закопали рештки в сніг і почали вибиратися вгору, через льодовик. Перед нами височіла гора Гандхамандан. Коли ми вибралися досить високо, то побачили Бадрінатх, який лежав у підніжжя гори Нараяна. Дорогою нам зустрілися божества в образі слонів. Потім ми опинилися в прекрасному лісі біля підніжжя гори Гандхамандан. В тому лісі живе бог Хануман. Баба Рамдас Джи вже бував тут раніше. Я теж був тут одного разу, але не у фізичному, а в тонкому тілі.

З цього прекрасного лісу ми прийшли на берег озера Хемкунд Лок Пал, яке також було дуже гарним. Його розмір близько півтора кілометра. З трьох боків воно оточене невисокими пагорбами, з його західної частини бере початок Лакшмі Ганг. У витоку цієї річки знаходиться невеликий храм, присвячений Лакшмі, а зліва йде будівництво грандіозної сикхської гурудвари. Біля Гахарії зливаються річки Лакшмі Ганг та Пушпаваті. Ми обійшли озеро та опинилися в долині, суцільно покритій квітами. Річка Пушпаваті протікає саме по цій долині. Потім ми повернулися і зупинилися у храмі Лакшмана.