Глава 17. Повернення з Піндарі в Баґешвар. Популяризація йоги в Баґешварі
На світанку ми дісталися до Пхаррукія. Там охоронцем працював Хаят Сін. Він дуже привітно прийняв нас і ми там переночували. У Пхаррукія було вже не так холодно. Вночі я знову відправив Ратан Сінху ментальне повідомлення про те, що я повертаюся. Ратан Сінх вже чекав нас у Двалі. Побачивши, він відразу ж мене пізнав. Він сказав: “Махарадж! Я отримав обидва ваші повідомлення і тому чекаю вас тут! Тепер ви повинні хоча б на два-три дні зупинитися в мене. Ваші супутники дуже ослаблені. Нехай вони спочатку видужають, поїдять простокваші та меду, поп'ють молока.”
Ми прибули в Кхаті. Я хотів залишити своїх супутників тут і повернутися в Піндарі, але ніхто не бажав мене відпускати. Тому я зупинився в Кхаті на пару днів, а потім повернувся в Баґешвар.
Я сидів на березі священного Гангу і насолоджувався сонячними променями, як раптом до мене наблизилася зграйка дівчат, які ходили до річки за водою. Вони йшли тримаючи на голові наповненні доверху кувшини. Я уважно подивився на дівчат, які хотіли дізнатися у мене свою долю. Мій погляд зупинився на дівчині, на ім'я Ніру. Я за лічені секунди побачив її минуле, повне суму, любові та співчуття. Мені не хотілося відкривати їй таємницю її майбутнього, тому я зосередився на розповіді про минуле. Я розповів про неї так точно, що не встиг я вимовити й кількох фраз, а Ніру вже кричала від здивування. Разом з нею закричали й решта дівчат.
Таким чином проста дівчина Ніру послугувала рупором, який оголосив на увесь Баґешвар про мої здібності. Вона поширювала чутки про мене по всьому селі. Ці чутки росли та ширилися, як вода в поводді. Всі люди вийшли зі своїх будинків подивитися на чудо, яким, як вони думали, я є. Відтоді в Баґешварі я був постійно оточений натовпом. Ці дівчата за один день піднесли мене на гребінь слави та популярності.
Приходиться постійно перегортати сторінки історії, якщо ви хочете досягнути чогось значного в майбутньому. А моя історія була дуже довгою – історія всього світу, історія моєї країни, історія мого суспільства та сім'ї.
Тепер мене щодня переслідували натовпи. Я став предметом чуток та жвавих дискусій. Всі говорили: “Це Пайлот Баба! Той, який обійшов увесь світ! Це – та людина, яка кинула виклик вченим всього світу, коли його закривали в герметичній посудин у стані самадхі.”
Цими вчинками я надихнув на боротьбу багато людей в нашій країні. Я знову оживив давню історію, історію мудреців-ріші та мудреців-муні. Люди говорили, що я зміг на практиці показати ті речі, про які всі тільки чули та про які читали у книгах про те, як справжні йоги можуть сотні років перебувати в стані самадхі, мандрувати іншими світами, на інші планети та зірки. Люди говорили, що я провів декілька років в печері, повністю заваленій снігом. І такого роду чуток з кожним днем ставало все більше і більше. До мене стали приходити поважні люди: політичні діячі, міністри та комерсанти. Я ж завжди відносився до всіх людей однаково: до багатих і бідних, до міністрів та посильних, до індусів і мусульман.
Гімалаї – місце, де з самого початку часів духовно працювали святі відлюдники, мудреці ріши та муні. Звістка про духовність виходить з глибин Гімалаїв і поширюється всією Індією. Звідси Індія вказує шлях решті світу. Але в Гімалаях я спостерігав також і те, що спрага духовності поступово зникає з гімалайських міст та сіл. Люди поставили головою свій власний егоїзм, і саме його розцінюють як вищу істину. Я захотів знову відродити давні традиції в цьому північному штаті, в штаті Уттаракханд. Я хотів відкрити широку дорогу для поширення йоги. Для цього я став встановлювати зв’язок з великими духовними лідерами для того, щоб вони вказали мені правильний шлях, пояснили б, як досягнути моєї цілі.
Я завжди намагався мандрувати світом, тримаючись подалі від натовпу, але коли я прийшов в це місто, мені здалося, що я повинен залишитися тут на деяких час і виконати певні задачі. Природа вимагала від мене саме цього. Всі події підштовхували мене саме до цього. Зранку до вечора я займався питаннями, які підкидало мені суспільство для того, щоб я їх успішно вирішував. Люди приходили до мене пішки здалеку. Я бачив їх нещасними й розчарованими та намагався втішити їх в міру сил і дати їм той поштовх, який дозволив би їм почати своє життя заново. Я пояснював їм про їх власний, унікальний шлях, усував причини їхніх страждань та сумнівів.
Приходиться виконувати те, що потребує у нас час. Але виконання наших запитів знаходиться в руках у Всевишнього. Я не міг відкинути вимоги часу. Я хотів відправитися в Біджноур, але П’яре Лал Сах сказав мені, що справжні йоги не відають страху, не мають ніяких прив'язаностей. Чому б мені, будучи справжнім йогом, не залишитися в Баґешварі?
Вечорами, коли потік людей трішки закінчувався, до мене приходили поважні люди тих місць. У порівнянні з дорослими, можна було спостерігати набагато більший інтерес до йоги в молоді.
Як тільки я розв'язав проблему, яка займала розум П’яре Лала Саха, як відразу ж до мене звернувся менеджер банку, Мадхвананд Джоши.
При сприянні Харіша Саха, Дівана Сінха Паріхара і Кісан Лала Саха був організований особливий комітет.
Всі службовці надали мені величезну допомогу та підтримку в організації ведичного жертвоприношення, яг’ї та церемонії самадхі. Брахмани знову захотіли втрутитися, мотивуючи це тим, що ми хочемо порушити існуючі традиції. Вони говорили, що ми не можемо на свій розсуд змінювати вікові традиції, і що вони не дозволять нам це зробити. Я покликав одного такого брахмана, який дотримувався ведичних традицій, і сказав йому: “В цій церемонії, яг’ї може взяти участь будь-яка людина, яка знає про те, як вона проводиться, чи то індус, мусульманин чи недоторканий.”
Я вирішив продовжувати цю традицію яг’ї для блага всього людства, для того, щоб навчити людей любити один одного, ставитися зі співчуттям до всіх живих істот. Я хочу, щоб у світі процвітав гуманізм. І якщо хтось з браманів заперечує проти організації цієї релігійної церемонії, то нехай він звідси йде. Мені тут не потрібні собаки, які починають гавкати, ледве побачивши подібну собі істоту. Мені потрібні справжні брахмани, справжні послідовники ведичної традиції, які несли б людям духовність.
Всі брахмани погодилися зі мною і вирішили взяти участь в церемонії, але їхній лідер думав інакше. Йому прийшлося піти. Таким чином людяність перемогла. Організацію церемонії очолили знавці ведичних традицій, Гханшьям Датт Шастрі та Тарадатт Шастрі. Під їхній керівництвом організацією яг’ї займалися також Ананд Валлабх Шастрі, Салам, Вішнудатт Шастрі, Кошані та Гханшьям Багешварвасі.
Організацією церемонії займалися також Гірдхарі Лал Сах, Кхемчандра Агравал і Пьярелал Сах. Головами організаційного комітету стали Кішан Лал Сах та Діан Сінх Паріхан. Багато міністрів захотіли відвідати церемонію. Міністри – це боги сучасності, тому без них будь-яка релігійна церемонія не буде успішною. Якщо ж міністри вас підтримують, то ви можете робити все, що завгодно. Ви просто приречені на успіх.
Але для них в цій релігійній церемонії не було передбачено ніякої особливо важливої ролі. Люди брали участь в яг’ї, незалежно від свого багатства, касти та статуту в суспільстві.
Дуже великий вклад в організацію цієї церемонії внесли Німа Сах, Шанті Сах, Джейквал з радіо “Акашвані”, а також Кусум Біна і Пурніма Бебі.
В цей самий час туди приїхав просвітлений з Уттаракханда, Нантін Баба і житель Кайлашу, Нараян Свамі. Ми всі отримали їхнє благословення, людей це дуже тішило. Я розв'язав деякі питання, які виникли у Нантіна Баби. Я прояснив для нього питання, пов'язані з самадхі.
Стосовно Нараяна, то це був справжній Нараян, який з ранку до вечора повторював ім'я Бога Нараяна. Всі люди, які брали участь в церемонії, хотіли проявити себе з найкращого боку в ім'я духовності, суспільства і людяності.
У кожної людини є власна сфера діяльності. Та сфера, де вона досягла особливих успіхів, слави та визнання. Але на нашій церемонії ніхто не хотів виділятися і випинати своє его, всі хотіли служити спільній справі, хотіли знищити перешкоди, які існують між людьми різних національностей, каст, спільнот та віросповідань. Наш храм став храмом для всіх людей, де люди всіх віросповідань, всіх каст і національностей, поважали один одного. Я спробував знищити прірву, яка пролягала між чоловіками та жінками й згуртувати їх на цій церемонії.
В цей самий час я відвідав печеру, де Парваті займалася духовними практиками та медитацією для того, щоб завоювати серце Шиви. Потім, в неділю, всі захотіли відвідати Гангулі Хат. П'ятдесят п'ять людей відправилися з Баґешвара. І неочікувано я побачив Велику Матір. Тоді я попросив її з’явитися перед всіма нами й вона погодилася. Всі, хто був зі мною в той час, бачили її. Я даю детальний опис цього досвіду далі в цій книзі. Потім ми оглянули печеру Патал Бхубанешвар і повернулися в Баґешвар. Коли ми сиділи в храмі в Патал Бхубанешвар, я відкрив Кусум і Німі таємницю їхніх минулих народжень. Як вони жили, в яких тілах мешкали, я розповів їм про все.
Як тільки я розповів Кусум про її минуле народження, вона настільки занурилася у власні відчуття, що перейшла в стан самаді. Німа теж бачила все, що відбувається, а я, протягуючи руку вгору, показував їм на небо. Внаслідок цього багато людей захотіли дізнатися про своє минуле, але я не погодився відкрити цю таємницю. Немає нічого хорошого в тому, щоб знати про минулі втілення.
Через кілька днів я теж занурився в стан самадхі. Люди зарили моє тіло в землю. Мунні Паріхар нестримно плакала. Вона любила мене і тому страждала, але я велів їй бути твердою у вірі та чекати мого повернення. Я знаходився у стані самадхі, а тіло моє перебувало в землі, але я, все одно був доступний для тих, хто хотів мене побачити. Ці люди могли переконатися в тому, що я дійсно перебуваю в стані самадхі. Того ж дня я створював різні тіла для того, щоб зустрічатися з людьми, проводити з ними разом релігійні церемонії. Я знову повертав посмішку на обличчя засмучених людей. Намагався прогнати з облич тих, хто непокоїться через ту чи іншу проблему.
Жінки хвилювалися про мій стан. Я вважав їх втіленням любові, співчуття та інших ідеальних якостей. Адже саме на жіночу стать покладена відповідальність за збереження честі. І жінки виконують свій обовязок з гідністю і терпінням. Саме вони є носіями духовності в суспільстві.
Все йшло, як належить. І коли я повернувся зі стану самадхі, то побачив, що переді мною зібрався стотисячний натовп. Ці люди хотіли подарувати мені свою любов і побажати мені всього найкращого. Я майже цілий день спілкувався з цим натовпом, поки люди не розійшлися.
Церемонія яг’ї пройшла успішно, а моє самадхі надало їй особливий сенс і особливий напрям. Я бачив, що молодь знаходиться під великим враженням від того, що відбувалося. Вони звернулися до ідеалів, які напрямлені на процвітання суспільства, і я зробив немалий внесок в те, щоб відбулися ці позитивні зміни.
Я завжди був мандрівником, який йшов своїм власним шляхом. Я ніколи не слідував тому, що писали в книгах, і закони суспільства ніколи не могли мене зупинити. Я завжди був мандрівником у власній країні, у власному суспільстві, у всьому світі.