Глава 12. Ганда Баба

Прямо переді мною сидів жебрак. Він постійно спльовував, а плювки втирав у власне тіло. Він сидів прямо на дорозі, на шматку обідраної тигрової шкури. Поряд з ним височіла куча коров'ячого гною, лежав порваний одяг та черевики, а також якісь бляшанки. Він постійно перебирав це брудне барахло. Потім він знову кашляв, спльовував собі на руку та втирав те, що виплюнув, у своє тіло.

Інколи він починав їсти гній, примовляючи: “Ну, давай! Будеш їсти солодку джалебі? Це – гаряча та смачна джалебі.” Потім він починав лаятися, як божевільний. Перехожі, скривившись від відрази, обходили його стороною. Деякі плювали в його бік.

Я спостерігав за ним досить довго, надіючись роздивитися в ньому незвичайну особистість. Адже він робив все це навмисно для того, щоб відгородитися від суспільства. Я зачерпнув в долоню трохи води, створив намір і окропив цією водою жебрака. Деякий час він тільки лаявся, але перестав поводитися як божевільний. Потім він підняв з землі потерту тигрову шкуру, переніс її до мене ближче та усівся на неї.

Він почав говорити: “Час – це і є істинний рух, саме він несе в собі зміни. Людина – це просто машина, невідомо, коли заглохне на узбіччі дороги. Маджнун так довго чекав тебе і знайшов. Де ж він?”

Жебрак озирнувся по сторонах, а я сказав, що юнак, який був зі мною, відправився на базар. Тоді жебрак засміявся: “Тепер він не повернеться. Але ти виконав те, що він мав намір зробити вже сотні років! Необхідно було вбити того пітона, бо вже довгий час гори Гірнара були для людей справжнім прокляттям.”

“Ми вдвох чекали тебе відтоді, як ти з’явився в Південній Індії. Але ти увесь час кудись біжиш, повісивши мішок адвайти собі на плече. Ось і зараз ти хочеш втекти. Інколи потрібно  повернутися. Ми так довго чекали тебе, а ти знову хочеш нас покинути. Не йди! Навіщо ти постійно ускладнюєш собі життя? Навіщо жити, постійно залишаючись рабом обставин? Я чекав твоєї появи на багатьох перехрестях свого життя. Тепер вже я не відпущу тебе і поїду разом з тобою в Бомбей.”

“Маджнун досі не повернувся і вже не вернеться. Напевно він втік від тебе. Адже він – справжній пройдисвіт, постійно вислизає. Інколи він одягає на себе пуштунський костюм, які носять в Афганістані, і безперешкодно гуляє арабськими кварталами. Інколи він розгулює по Делі. Я прекрасно його знаю. Подивися, він лишив тобі трохи грошей. Купи білет і для мене.”

У мене були гроші тільки на один білет, та й те, до Сомнатха, а я хотів їхати в Бомбей. Ми купили білети до Сурендранагара, а там Баба дістав ще грошей. Тоді ми продовжили свої білети до Бомбею. Про Маджнуна не було ні слуху ні духу. Того ж вечора ми приїхали в Бомбей і направилися до Біндра додому. Побачивши нас, він почав танцювати від радості. Я відразу пішов відпочивати у свою кімнату. Але Баба випередив мене і, підбігши до двоспального ліжка, з розмаху на нього плюхнувся.

“Капіл! Я буду відпочивати тут! А ти йди куди-небудь в інше місце. Скажи Біндрі, щоб попіклувався про мої потреби. Мені з твоєю допомогою потрібно багато від нього отримати та багато йому дати. Я теж хочу поспати на матраці фірми “Данлоп”. Адже у мій час його ще не винайшли. Ох! Капіл! Як приємно! Який хороший матрац! Тепер то мені зрозуміло, чому ти постійно приїжджаєш у Бомбей!” – заявив він. Ввечері я покликав Бакши та пішов спати до нього додому.

Якось мені захотілося зустрітися з Раджнішем і поближче познайомитися з його філософією. Адже у нього свій власний, зовсім унікальний шлях. Він хоче захопити молодь своїми сучасними, наповнені революційним духом, поглядами. Раджніша і всіх, хто йде з ним рука об руку, завжди супроводжує успіх. Але він не зможе досягнути постійного статусу для своїх ідей. Їхній вплив зникне разом з ним.

Наступного за цим дня я відправився в Андхері, щоб побачити Саї Бабу. Там був величезний натовп. Я спробував пробитися до нього крізь натовп, але його послідовники не дозволили мені цього зробити. Та й сам Баба не прикликав мене. Прийшлося мені повертатися ні з чим. Так, існувала велика різниця між колишнім Саї Бабою і Саї Бабою нинішнім! Я про себе вирішив обов'язково зустрітися з ним згодом, але він не відповідав на мої послання і не кликав мене до себе. Тоді я назавжди залишив цю затію.

Декілька днів я прожив у Бомбеї. Якось Баба, зав'язав книги у зв’язку, загорнув їх в уривок тигрової шкури та був готовий відправитися в дорогу. Біндра зупиняв його, але він був непохитний. І тут я прийшов. Побачивши мене, Баба шпурнув зв’язку на землю: “Прокляття на тебе! Ти що мене чатуєш? Як ти дізнався, що я хочу піти? Ну, добре, отже все-таки існує людина, яка думає про мене.”

Напередодні Баба випив дюжину пляшок вина, з’їв у домі все м'ясо і плюс до того, всю ту їжу, що була приготована у домі. Його сильно нудило. Всю ніч він провів в туалеті. А до ранку звільнившись від всіх залишків їжі та напоїв, був готовий до подорожі. Біндра, з'єднавши руки перед грудьми, молив його пробачити, якщо він допустив якусь помилку. На що Баба хлопнув Біндру по спині та благословив на майбутній успіх. Сказав: “Ти з'їхав з розуму! Що ти так хвилюєшся? Я ж нічого не їм і не п’ю, а зробив це лише для того, щоб зробити тобі приємне. Хіба не бачив, що вранці я від всього цього вже очистився? А ти власними руками все це прибрав. Богиня багатства Лакшмі нагородить тебе за твою доброту. А ми їдемо в Делі. Купи нам два білети!”

Біндра приніс нам два білети у спальний вагон в купе з кондиціонером. Три дні ми їхали з Бабою разом в потязі, а прибувши в Делі, відправилися прямо до Баби Бір Гірі.

Коли ми прийшли туди, то Ганда Баба взяв на себе всі справи по дому. Він сам готував їжу та пригощав мене та Бабу Бір Гірі. Він прав мій одяг. Я хотів йому допомогти, але він не дозволяв мені нічого робити.

Якось Сондхі, з яким познайомився в Бомбеї. В Бомбеї жили батьки його дружини. Він був зятем Сардара Бхагаван Сінха, який був великим продюсером на бомбейських кіностудіях та займався транспортним бізнесом. В Бомбеї Індраджит часто робив ставки на перегонах. Якось він не послухав мене, коли я вмовляв його цього не робити, і втратив сотні тисяч рупій. Після цього я порадив йому не їхати машиною, але він поїхав і потрапив у аварію. Щоправда, я встиг на місце пригоди та врятував його. Він був пов'язаний з мафією і в основному жив у Делі. Він був сином Харбхаджана Сінха Сондхі, котрий володів компанією “Олд Моторс Юніонс”. У Харбхаджана Сінха був ще молодший син, який часто був не в собі. Коли я його вилікував, то до мене зачастив його батько.

Якось в місцевий храм приїхав Непалі Баба, який вважався по-справжньому просвітленою та тою, хто володіє надприродними силами, людиною. Разом з ним приїхали близько п'ятдесяти відлюдників-нагів, храмові служителі та миряни. Бір Гірі Баба хотів прийняти їх із всеможливими почестями й тоді Харбхаджан Сінх Сондхі все організував, як треба. Але Ганда Баба чомусь тихо сидів в кутку. Потім Непалі Баба поїхав у Харідвар на Кумбха Мелу. Тоді Гада Баба сказав: “Пайлот, поїхали! Ми теж поїдемо в Харідвар. Ми повинні бути там.”

Через декілька днів ми прибули в Харідвар машиною Харбхаджана Сінха разом з ним і його сім'єю. А в Індраджита ми взяли фотоапарат та магнітофон.

Ми зупинилися там на декілька днів. Рам Аватар Гірі та Атмананда Гірі, які були тут шанованими людьми, зі всіма мене познайомили. Тоді почалася розмова про Гіту Бхарті Махамандалешварі. Вона добилася того, щоб одного з відлюдників посадили в тюрму, хибно обвинувативши його у крадіжці. Насправді він нічого не крав, але всі боялися взяти на себе відповідальність та добитися його звільнення під заставу. Людина, яка була відповідальна за безпеку на Кумбха Мелі, Шиврадж Сінх, був моїм хорошим знайомим. Були в мене й інші високопоставлені знайомі, але я обійшовся без чиєї-небудь допомоги, тільки за сприяння Аватара Гірі. Той звільнений Баба став жити у моїй палатці. Чутки про цю пригоду поширилися подібно лісовій пожежі.

Чим мені могла мені нашкодити Гіта Бхарті в духовному чи в соціальному плані? Я прийняв цей виклик, продовжував жити, як нічого не сталося. Познайомив Мурлівале Бабу з нагами, а мене познайомили з Балйогі. В ті дні він порушував всі правила поведінки. Цілими днями курив гашиш та інші наркотики разом з нагами. Зовсім поряд текла священна Ганга, але він на неї ні разу так і не поглянув. Він навіть не вставав ні до туалету, ні на омовіння, все сидів на одному місці. Інколи слухав магнітофон.

Майже всі відлюдники говорили про нього погано, лаяли його останніми словами. Але через мене його не вигнали. Інакше це б зробили давно. Для нього не було нічого святого, він будь-кого міг ногою вдарити, якщо хотів, щоб йому дістали їжу та куриво. Він почав часто приходити до мене. Що ж стосується Мурлівале Баби, то він показував своє мистецтво: грав на таблі, сітарі та флейті, і своїми мелодіями чарував серця людей. Сам він був з Хальдвані і я давно його знав. А Ганда Баба постійно сміявся.

Поступово наближався головний день параду Кумбха Мели за участі колісниць та паланкінів. До цього дня сріблом, золотом і всеможливими прикрасами наряджали колісниці та паланкіни. Збиралася ціла процесія нагів, але всі непокоїлися через надто спекотне Сонце. Процесія повинна була пройти дуже довгий шлях. Багато хто в натовпі боялися впасти, отримавши сонячний удар.

Поступово процесія набула стрункий та гармонійний вигляд. Люди йшли відповідно до свого статусу та своєї приналежності до конкретної громади. Всі наги йшли рівними рядами по троє. Сонце почало показувати свій крутий норов.

Тоді Ганда Баба запитав: “Ей, Пайлот! Підеш чи ні? Сонце влаштує відлюдникам хорошенький екзамен. Невже нічого не можна зробити?” Я погодився допомогти. Тоді він сказав: “Добре, хочу, щоб і ти мене запам'ятав.” Після того він підняв руки до неба і тричі голосно закричав: “А! А! А!” Відразу ж на небі зявилося три хмаринки та накрили ділянку процесії благодатною тінню. Скрізь було яскраве сонячне світло, а над процесією – тінь. Тоді Ганда Баба підняв уривок своєї тигрової шкури та промовив: “Добре, я піду. Мене кличе Чандіка. Піду на берег ріки Нармади. Зустрінемося потім, я тут більше не потрібен.” З цими словами він пішов. Зі всіх боків пролунали крики: “Затримай його, затримай його! Це – велика людина!”

Але Баба розчинився у натовпі та ніхто не міг його знайти. Коли процесія пройшла повз, хмари пішли разом з нею. Повітря гуділо від викриків: “Бом! Бом! Махадев! Хар! Хар! Махадев!” Люди обговорювали дивовижне чудо, явлене Бабою, інші жалкували, що не змогли розпізнати його істинне обличчя, а тільки осипали прокляттями. Адже це був великий відлюдник з берегів ріки Нармади! Він зовсім не піклувався про суспільні пристойності та про своє фізичне тіло. Він мешкав в інших, вищих сферах.

Ганда Баба пішов, але лишив про себе дивовижну пам'ять. І тільки я досить близько знав цю людину. Його ім'я було широко відоме, але мало хто міг впізнати його в обличчя. Люди стали підходити до мене і розпитувати про нього. Я теж вирішив йти звідти. Мені більше нічого було тут робити, а без Ганда Баби було сумно.

Я повернувся в Делі, де зіштовхнувся з Балйогі. Один раз він відвів мене в Дальтон Гандж Віхар, де проходило грандіозне релігійне зібрання. Я побачив там, як торгують релігією, лицемірно прикриваючись словами про високі матерії. Побачив, як грабують та обманюють наївних, довірливих селян. Я поїхав звідти в Музаффарпур, а потім – в Патну, але після розмови з Джайпракаш Нараяном повернувся в Делі. Мені подобалося жити в хижині Бір Гірі Баби. Тепер у мене виникло бажання знову побачити Найніталь. Адже я так довго був позбавлений споглядання Гімалайських гір. До того ж спека в Делі ставала нестерпною. Але Бір Гірі Джи не бажав мене відпускати.

Якось я повертався з Джама Масджид в Дарьягандж через Субхаш Парк. Неподалік від мосту була автобусна зупинка, де під навісом, рятуючись від пекучого полуденного Сонця, вже зібралося багато народу. Як тільки я наблизився до зупинки, хтось покликав мене на ім'я. Я оглянувся – нікого. Потім знову пролунав голос: “Ей, Баба! Я тут!”

Люди сказали, що мене кличе обірваний старий. Вони дивувалися, що у мене, молодого, одягненого на сучасний лад відлюдника, в шовковій накидці, може бути спільного з худим та старим бідним жебраком? Я теж здивувався. Старий – дуже старезний, вже одною ногою в могилі. Він був одягнений в неймовірно брудне лахміття і стояв, притулившись до зупинки. Від нього так смерділо, що люди відходили подалі. Я зупинився поряд з ним, занурений у власні думки. Він знову покликав мене: “Пайлот Баба! Йди сюди!”

Його голос був гучним та красивим. Він справив на мене враження. Я підійшов до старого, шанобливо склав руки перед грудьми та запитав: “Баба? Навіщо ви мене покликали?” Старий чарівно посміхнувся, а потім сказав: “Помий мене!” І знову посміхнувся. Я завмер, вражений. У нього були такі красиві, білі зуби, ніби у зовсім молодої людини! Я відразу прийняв рішення і зайнявся організацією його омовіння.

Старий зітхнув: “О, Аллах нехай пошле тобі, свята людино, тисячу милостей!” Я спробував прикликали рознощика води, але він не погодився. Прийшлося мені самому купити воду й склянку та мити старого власними руками. Не встиг я навіть почати, як від Джама Масджид прибіг світлолиций хлопчик і запитав, чи потрібна мені допомога. Я погодився. Ми разом помили старого. Люди спостерігали за цим дійством, сміялися наді мною. Бруд з його тіла забруднив мій одяг. Я завернув його в одну зі своїх накидок і посадив в чистому місці. Потім запитав, як він себе почуває. Багатьом людям це було відразливе видовище. Я почистив водою свій одяг і збирався йти. Хлопчик ще раніше пішов в бік Джама Масджид. Старий попросив принести йому дві пачки самокруток-біді та сірники. Я все приніс, як він попросив, і старий щиро мені подякував. Потім він показав мені свої долоні. Лінії на обох долонях були зовсім ідентичні. З посмішкою старий поклав руки мені на голову, благословив і сказав, що завтра зустрінеться зі мною біля мечеті Джама Масджид. Він дозволив мені йти, але я на напівдорозі вирішив повернутися. Я повернувся до зупинки, але старого ніде не було. Люди юрмилися як і раніше. Не було і візка рознощика води. За виглядом зупинки та околиць не можна було сказати, що когось тут зовсім нещодавно мили.

Баба зник, а я повернувся в Шанті Ван і якийсь час думав про цю подію. Потім пішов у хижину. Деякі люди послідували за мною туди. Але що я міг сказати їм? Сміючись, відмахувався від їхніх запитань.

Коли вночі я розповів Бір Гірі Бабі про цю пригоду, то він сказав: “Та, добре. Це точно був Маджнун, Маджнун Баба. Він любить такі витівки та завтра зустрінеться з тобою, але в якось іншому вигляді. Коли він жив з тобою, то витратив на тебе свої кошти й тепер повертає їх, попросивши тебе купити йому біді та сірники. Він прислуговував тобі, тому організував для тебе цей важкий екзамен, перевірити, чи готовий ти до служіння. Він постійно так робить. Інколи й мене вводить в оману. Якщо він вважає, що ще не до кінця повернув йому борг, то завтра ще щось в тебе буде вимагати. Приведи його завтра сюди.”

Я вже рано-вранці відправився в мечеть Джама Масджид. Прогулювався неподалік від входу. Через деякий час юнак, який супроводжував мене в Чаран Падука, поклав мені руку на плече. Цього разу він був одягнений в чудовий одяг, пошитий за останньою модою. “Бач, ти, який сьогодні модник,” – сказав я, схопивши його за вухо, – “куди ж ділося все твоє божевілля?” Він почав жалібно хникати, потім засміявся: “Ей, батьку! Відпусти, а то стара прийде!” Ми обидва засміялися.

Я розпитав Маджнуна про вчорашню подію, і він сказав: “Я спеціально все це зробив, нехай жителі Делі знають нас, відлюдників! Але ви ж то, ви ж то на все були згідні! Я взагалі-то пішов, коли з’явився Ганда Баба. Він дуже жорстка людина, і може сильно досадити. Я намагаюся триматися подалі від нього. Я побачив його і відразу ж втік. Потім я точно знав, що ми з вами зустрінемося тут. Я повернувся до старої, піклувався про неї, і тепер її не впізнати. Тепер вона побудувала собі хижину під деревом, де жив пітон. Добре, йдемо в наше святе місце.”

Ми вдвох відправилися на гхат ріки Джамни. Звідси було видно священну гробницю. “Колись я перебував тут у фізичному тілі, сидів у дворі мечеті, як мусульманський відлюдник,” – сказав він, – ”але потім я повністю відкинув матеріальний світ, і занурився у світ внутрішній. Жити в тонкому світі мені не дуже сподобалося, тому відтоді я так і мандрую світом. В чому різниця між мною та тобою? Раніше між нами не було ніякої різниці. Вона з’явилася, коли ти отримав фізичне тіло, і ти заплутався. Я не заплутався і Ганда Баба не заплутався.”

Бесідуючи таким чином ми гуляли разом з ним до самого вечора. Потім повернулися в хижину. Баба Гірі впізнав Маджнуна і тепло його привітав. Вранці Маджнун пішов.